Вирватись з поля зору
І відлетіти кудись
Шепотом, тихо, прозоро
Ніби напитись води
Чи бути можливо кометою
І врізатись в перший об‘єкт
Зліпити на стіну макетик
І вірити в те що «колись»
Боротись за серце до першої крові
До теплих рук
Вплести в свої мрії велике
Й відкинутись в кріслі, лягти
Не бути холодним душею
І прошу, не обпекти
Але зсередини ті скелі
Прийдеться тобі знести
За буйки/за 220/за горизонт
Ананасовий сік і смеркає
Газ і місто вечірнє сміється до нас
(Воно знає більше аніж розкаже)
