Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Іванюк Ірина: Поняття "Своя Доля", призначення людини на Землі - ВІРШ


Іванюк Ірина: Поняття "Своя Доля", призначення людини на Землі - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 18

Пошук


Перевірка розміру




Поняття "Своя Доля", призначення людини на Землі

Вступ Актуальність теми: в усі епохи розвитку людства існувала проблема вибору,- займатися справою, яка більш вигідна з позиції престижу та прибутку, чи слідувати за покликом серця… Аналіз фактів життєпису Пауло Коельйо та роздуми над головною ідеєю його роману-притчі «Алхімік» допоможуть знайти потрібні відповіді на поставлене питання кожному, кого хвилює ця одвічна тема. Мета роботи: дослідити причини складного періоду пошуків власного життєвого шляху бразильським письменником; провести аналогії з подібними фактами життя австрійського прозаїка Ф. Кафки; встановити та обґрунтувати закономірність наслідків відмови від свого покликання, використовуючи досвід психіатрії та психосоматики; Прищепити переконання «не боятися бути собою», утвердити розуміння поняття «істинна любов»; виховувати повагу до індивідуальних якостей людини та відповідальність за її долю, спираючись на досвід філософії трансценденталізму та ідеї «сродної праці» Г. Сковороди; Для досягнення мети було поставлено наступне завдання: довести деструктивний вплив на особистість відмови від Власної Долі. Натомість, підкреслити очевидність здобутків тих, хто мав мужність виконати Своє Призначення. «Покликання людини – це таємниця Божого Провидіння, Божий Дар, Божа Ласка. З боку людини, важливо пізнати цей Божий поклик і піти за ним!» Християнський часопис «Господь і я» №20, 2018 «Досягнути звершення Своєї Долі – ось істинний обов’язок людини». Пауло Коельйо «І ти муситимеш навчатися – довго й терпляче, Забувши про своє колишнє ставлення до життя, про його узгодженість із життям інших». Волт Вітмен (з циклу «Листя трави») «І тільки, коли людина усвідомить, що достойна того, до чого так палко прагнула,- вона стає знаряддям в руках Господа, і їй відкривається суть її перебування тут, на Землі». Пауло Коельйо («Алхімік».Передмова) І. Аналіз зв’язку особистої долі митця з головною ідеєю роману-притчі 1. Пауло Коельйо — всесвітньо відомий бразильський письменник та поет. Народився майбутній автор 24 серпня 1947 в Ріо-де-Женейро у сім'ї інженера та домогосподині. Коли хлопцеві виповнилось сім років, батьки віддали його на навчання до єзуїтської школи Сан-Ігнасіо . Хоч Пауло і не сприймав релігійні ритуали, та саме в цій школі осягнув своє істинне покликання – стати письменником . Вже в перших класах школи він пробує писати короткі оповідання. Першу літературну нагороду отримав на шкільному поетичному конкурсі (сестра письменника Соня згадує, що їй дали приз за твір, який Пауло викинув до сміттєвого кошика). А згодом Коельйо остаточно вирішує, що він хоче присвятити себе літературі Та його батьки були проти цього і під їхнім тиском він продовжує навчання в університеті Ріо-де-Женейро, де вивчає юриспруденцію. Бажання писати не покидає Пауло і він, провчившись лише рік, кидає навчання і починає працювати журналістом. Через це у нього з батьками виникають серйозні суперечки. Керований духом спротиву, він навмисне став порушувати правила поведінки, усталені в родині. 2. Батько угледів в його витівках ознаки душевної недуги, і, як наслідок, його силою помістили в приватну психіатричну клініку, де він проходив 2 курси лікування електрошоком. Але навіть таким варварським методом Пауло Коельйо не вдалося зламати й він тікає з лікарні. Деякий час він переховується, але згодом повертається додому. Пауло стає актором любительського театру. Але це тривало недовго. У розумінні простого обивателя театр був тоді розсадником аморальності й розбещеності, тому, стурбовані батьки порушили обітницю не втручатися в життя Пауло і вже через деякий час його знову поміщають до психіатричної лікарні, з якої він знову тікає, але важке фінансове становище змушує його повернутися до сім’ї. Після чого батьки його уже втретє відправляють в лікарню й лише після звернення до іншого лікаря, який пояснив їм, що Пауло не божевільний і що його не слід тримати в клініці, вони змирилися, що «нормальною» роботою він не зможе займатися. Через тридцять років після цих подій Пауло Коельйо напише роман «Вероніка вирішує померти»… «Вероніка вирішує померти» була опублікована у Бразилії в 1998 році. « До вересня я одержав більш, ніж 1200 електронних листів з розповідями про схожі випадки і переживання. У жовтні деякі з тем, які були порушені в книзі – депресія, паніка, самогубство – обговорювали на конференції, що набула загальнонаціонального резонансу. 22 січня наступного року сенатор Едуардо Суплісі зачитав уривки з моєї книги на пленарному засіданні, і це допомогло Бразильському конгресові ухвалити закон, який вже обговорювали протягом десяти років,- закон про заборону насильницької госпіталізації»,- згадує сам Пауло. [2, с.33> Після цього періоду Коельйо знову повернувся до театру. Це було у 60-і роки, коли по цілому світі прокотився рух хіпі. Пауло відпустив довге волосся й навмисно ніколи не носив з собою посвідчення особи; протягом якогось часу він навіть вживав наркотики. Пристрасть до творчості підштовхнула його до заснування свого журналу, та світ побачили тільки два номери. Приблизно в цей час Пауло запропонували писати тексти для відомого рок-гурту Raul Seixas. Їхній другий альбом мав шалений успіх і був розпроданий у кількості більш ніж 500 000 екземплярів. Уперше в житті Коельйо отримав значний гонорар. Далі Пауло створив серію коміксів проти диктаторського режиму Бразилії, за що був арештований і звільнений лише завдяки колишньому діагнозу божевільного. а) Отож, неможливість йти Власним Шляхом через нерозуміння батьків, які прагнули будь-що «перевиховати» сина, породило в творчо обдарованого хлопця стійкий непослух, неприйняття авторитетів, бажання привертати до себе увагу в найрадикальніший спосіб, при чому, часто – негативний. Психологія трактує порушення норм поведінки підлітками та молодими людьми як опозиційно-зухвалу (опозиційно-демонстративну) і пов’язує її з браком уваги до дійсних потреб особистості, з напруженими стосунками в сім’ї, де її постійно критикують, не схвалюють, осуджують… «Психічні травми є специфічними факторами ризику для низки психічних і психосоматичних розладів, які можуть виявлятись в дорослому віці, зокрема у вигляді алкоголізму та наркоманії…» [11,с.1> б) Забороняючи людині «Бути Собою», йти «Власним Шляхом», їй завдається тяжких душевних травм, які змушують страждати і можуть накласти відбиток на ціле життя. З долею Пауло Коельйо, якого батьки вперто не хотіли бачити письменником, можна порівняти долю австрійського письменника Франца Кафки, одного з засновників таких течій модернізму як: експресіонізм, сюрреалізм та екзистенціалізм. Франц закінчив юридичний факультет Празького університету і працював у страховій компанії, бо цього вимагав, схильний до диктату, батько. Та як це вплинуло на життя надзвичайно вразливого юнака?... Постійно придушуючи волю Франца, батько сформував в його характері нерішучість, нездатність приймати важливі життєві рішення, що породило численні фобії та комплекси в свідомості митця. Тому, маючи очевидні успіхи в літературній творчості, будучи відзначений за неї нагородою, письменник так ніколи і не наважився покинути непримітну службу в страховому агентстві, яка була тягарем для нього, виснажувала, відбирала дорогоцінний час, який він мріяв приділяти літературі. Він ніколи не посідав на ній високих посад і не мав значних фінансових успіхів, і це при тому, що мав ґрунтовну освіту, володів німецькою, англійською, французькою, італійською та чеською мовами… Окрім того, нерішучість та страх бути обмеженим у творчості, так і не дозволили Кафці створити сім’ю, хоча він і був неодноразово заручений. Помер письменник на 41 році життя від туберкульозу легень, не доживши місяць до дня народження. в) Відомо, що східна медицина розглядає сильні емоції як невід’ємну частину сфери дії внутрішніх органів, а також вважає їх причиною хвороб. «Кожен внутрішній орган має позитивну ментальну емоцію, яка перетворюється на негативну при емоційному напруженні в певних життєвих ситуаціях. На звичайному рівні емоції не викликають хвороб. Але якщо гнів, смуток, тривогу, страх, образу не навчитись відпускати,- вони призводять до внутрішньої дисгармонії. Емоції стають причиною хвороби, якщо вони тривають довго або якщо дуже інтенсивні».[9, с.1> Хвороби дихальної системи, зокрема бронхіт, пов’язують з напруженою атмосферою в сім’ї, сварками та суперечками. Бронхіальну астму,- з придушенням почуттів, страхом життя та задушливою любов’ю. Очевидно, чим більш негативні емоції,- тим важче захворювання вони можуть спровокувати. Щодо психічних порушень, таких як алко- та наркозалежність, то їх провокує почуття самотності, непотрібності, небажання жити, брак уваги та чуйності. Чому ж Кафка не знайшов у собі сили подолати образу на батька, не знайшов мужності, щоб йти Своїм Шляхом, а, відчуваючи відчуження у власній сім’ї та приреченість на страждання, загинув в муках від невиліковної на той час недуги? Адже життя Пауло Коельйо, після важких потрясінь і випробувань, змогло налагодитись… Що ж допомогло Пауло відшукати загублений Шлях, чого, на жаль, не шукав Кафка? г)Повернемось до наступних зусиль Коельйо знайти «загубленого» себе… 1970 рік – майбутній автор починає подорожувати по Мексиці, Перу, Болівії,Чилі, Європі та Північній Африці. У 1977 Пауло купив собі друкарську машинку й почав писати, проте – без особливого успіху. Працював адміністратором в студії звукозапису. Відвідуючи музей концтабору в Дахау, письменник мав видіння: перед внутрішнім зором постала якась людина. За два місяці він зустрів цього чоловіка в одному з амстердамських кафе,- вони довго розмовляли, розповідаючи кожен про свій життєвий досвід. Цей чоловік, імені якого Пауло так і не довідався, порадив повернутися йому до католицизму та здійснити паломництво дорогою Сантьяго ( середньовічний шлях прочан між Францією та Іспанією). У 1987 році, через рік після паломництва, Коельйо нарешті вдалось створити перший свій вагомий роман – «Паломництво». 3. Батько головного героя роману-притчі «Алхімік» та роль його впливу на долю сина. «Його батьки мріяли, щоб він став священиком – гордістю простої селянської родини… Однак з дитинства ним оволодівав потяг до пізнання світу… І одного разу, відвідуючи батьків, він набрався сміливості і сказав, що священиком бути не хоче. Він хоче мандрувати.»…[1, c.32> Батько Сантьяго хоч і мав сумніви щодо вибору сина, та стримувати його не став. Він віддав синові всі свої заощадження, три старовинні золоті монети. Таким чином Сантьяго зміг придбати отару овець, стати чабаном і відправитись в подорож . Батько благословив хлопця … «і коли він благословляв його, той по батькових очах зрозумів, що і його, не дивлячись на роки, непереборно манять подорожі, як не намагався він заглушити цю тягу, втішаючись благами осілого життя: забезпеченого їжею та дахом над головою».[1, c.34> Отже, бачимо, - письменник створює в романі позитивну, правильну модель стосунків «батьки – діти», де батьки сприймають своїх дітей не як власність, не нав’язують їм свого бачення того, якою справою в житті займатись, а допомагають, розпізнавши вроджені схильності та прагнення, йти Своєю Дорогою, звершуючи Своє Призначення. Таким чином батьки реалізовують свою Святу Місію наставників, провідників, як і задумано Творцем. ІІ. То що ж таке «Своя Доля». Як її розпізнати? «Своя Доля» - «шлях приготований нам Господом, тут на Землі. Щоразу, коли ми робимо щось із задоволенням і радістю, це означає, що ми йдемо за Своєю Долею».[1, c.8> Тоді чому ж не всі йдуть приготованим для них шляхом? 1.Аналізуючи власний життєвий досвід, Коельйо виділяє чотири головні причини, які стають на перешкоді до здійснення своїх мрій і бажань. Водночас, письменник дає цінні коментарі-поради, які допоможуть ці перешкоди розпізнати і подолати. Отож, «перша полягає в тому, що людині з раннього дитинства насаджують думку, що те, до чого вона в житті найбільше прагне – нездійсненне. З цією думкою вона зростає, і з кожним прожитим роком її душа все більше вкривається коростою численних страхів, забобонів і маловірства, переповнюючись почуттям провини. … Якщо ж людині вистарчить мужності видобути свою мрію з надр душі і не відмовитись від боротьби за її здійснення, на неї очікує наступне випробування: любов. Вона знає, чого хотіла б досягнути в житті, але боїться, що коли все покине і подасться за своєю мрією, то тим самим завдасть болю і страждань своїм близьким. Та це лиш означає, що людина не розуміє, що любов не перешкода, вона не заважає, а, навпаки, допомагає йти вперед. І той, хто дійсно прагне для неї добра, завжди готовий піти їй назустріч, спробувати зрозуміти і підтримати на шляху. Коли людина усвідомить, що любов не перешкода, а підмога на шляху, її підстерігає третя перешкода: страх невдач і поразок. … Шлях, який визначений Своєю Долею, такий же важкий, як і будь-який інший, з тією лиш різницею, що «там і буде серце твоє». Тому Воїн Світла повинен володіти терпеливістю, яка так необхідна в складні миті життя, і завжди пам’ятати, що весь Всесвіт сприяє тому, щоб його бажання здійснились, нехай навіть найнеймовірнішим чином». Зрештою, …«коли людина тільки починає боротися за свої мрії і бажання, вона, через брак досвіду, здійснює безліч помилок. Та в тому і вся суть буття, щоб сім разів впасти і вісім разів піднятись на ноги. … Коли ж невдачі і поразки залишаться позаду,… ми пізнаємо відчуття повного щастя і станемо більше довіряти собі самим. …Поступово ми навчимось радісно сприймати і насолоджуватись кожною миттю життя. … Остання перешкода – страх перед здійсненням мрії всього її життя. …Свідомість, що ось-ось здійсниться те, про що людина мріяла все життя, буває, наповнює її душу почуттям провини. … Вона бачить, що багатьом так і не вдалось досягти бажаного, і тоді вона починає думати, що і вона також цього не достойна. Людина забуває, скільки їй довелось пережити, перестраждати, чим довелось пожертвувати заради своєї мрії. Зі всіх чотирьох перешкод ця найпідступніша, оскільки, так би мовити, вона овіяна певною аурою святості – таким собі зреченням від радості звершення і плодів перемоги. І тільки коли людина усвідомить, що варта того, за що так палко боролась, вона стане знаряддям в руках Господа, і їй відкриється суть її перебування тут, на Землі». [1,c.8-12> 2. В структурі роману «Алхімік» немає нічого випадкового, зайвого чи другорядного,- все підпорядковане розкриттю розуміння сенсу життя, все пройняте мудрістю і любов’ю до Творця, людини і Всесвіту. З цього погляду цінною постає легенда про Діву Марію та вбогого монаха у передмові до твору. Легенда, запозичена не зі Святого Писання, а створена творчою уявою письменника. "Діва Марія з малим Ісусом на руках вирішила зійти на землю й відвідати один монастир. Горді отці поставали в чергу й кожен представлявся Діві, виявляючи шану. Одні декламували чудові поеми, другі демонстрували знання Біблії, треті перераховували імена всіх святих. І так усі, монах за монахом, вшанували Богородицю з малим Ісусом. Наприкінці черги стояв найнепомітніший чернець цього монастиря, який ніяк не міг вивчити мудрі тексти книжок. Він був простого роду; батьки його виступали в старенькому цирку, і все, чого вони могли його навчити, це жонглювати й показувати трюки. Коли надійшла його черга, отці хотіли припинити вшанування, бо колишній жонглер все одно не мав що сказати й лише зіпсував би враження про монастир. Але він так само відчував сердечну потребу присвятити що-небудь Ісусові й Діві. Соромлячись і відчуваючи на собі докірливі погляди братів, він витягнув з кишені кілька помаранчів й почав жонглювати ними в повітрі — єдине, що вмів добре робити. Цієї ж миті маленький Ісус на колінах у Марії засміявся й заплескав у долоні. І Богородиця дала ченцеві потримати немовля".[1, c.17-18> Ця історія допомагає читачеві зрозуміти, що престиж, захоплення шанувальників, слава,одним словом,- штучна велич ,- привабливі тільки в очах тих, хто ще не усвідомив справжньої суті існування… З погляду же Істини, велич там, де людина слідує за своїм серцем. І нехай те, що вона вміє і любить робити виглядає надто простим, та, якщо хтось від цього стає щасливішим,- то це дійсно варте захоплення! І як тут не згадати Ісуса Христа, який, наслідуючи Йосифа, був простим теслею, та водночас вміщував у собі цілий Всесвіт з його скарбами, таємницями,- найбільшою з яких є вічність людської душі. Отже, немає значення, чи людина займає високе становище, чи робить найпростішу справу. Якщо вона це робить з любов’ю, самовіддано, натхненно і робить якнайкраще, це означає, що вона виконує своє покликання, здійснює Свою Долю. Зрештою, всі покликання, всі заняття складаються в єдину, цілісну картину світу і без котрогось з них відбулось би порушення існуючого порядку на Землі. 3. Унікальною за глибиною філософської думки є творчість американського поета ХІХ століття Волта Вітмена, який прославив і увіковічнив в своїй поезії силу людського духу, незламність, життєлюбність особистості. Він оспівав людей різних професій, різних видів діяльності, вважаючи, що справа, роблена з самовіддачею, любов’ю і турботою про інших,- підносить, наче пісня. У вірші «Чую, співає Америка» праця найрізноманітніших людей, які здійснюють своє покликання, ототожнюється з мистецтвом, з піснею, яка полонить простори. У розумінні Вітмена, немає кращих чи гірших, більш чи менш вагомих покликань. Все – значуще! Все – красиве і благородне! А разом всі люди, які творять єдину націю (завдяки досягненням кожен у своїй сфері) творять сильну і щасливу державу. Так само, як різні мелодії творять єдину симфонію! Чую — співає Америка, різні пісні я чую, Співають робітники, кожен співає свою гучну і радісну пісню, Тесля співає, вимірюючи дошку чи брус, Каменяр співає, готуючись до роботи чи закінчуючи роботу. Човняр на човні своєму співає, матроси палубні — на чардаку пароплава, Швець співає, сидячи на ослінчику, шапкар наспівує стоячи, Лісоруб співає, співає ратай, рушаючи зранку в поле, опівдні відпочиваючи, скінчивши надвечір роботу, Чудова пісня матері, чи молодої дружини за працею, або дівчини за шитвом чи пранням. Кожен співає своє, те, що йому або їй тільки належиться, Вдень — що належиться дневі, а надвечір міцні, здружені хлопці гуртом Співають на повен голос гучних, мелодійних пісень. Цікаво, що Волт Вітмен – митець,який мав мужність піти Своїм Шляхом, не зважаючи на осуд з боку літературних критиків та читачів. Адже він творець «верлібру» – вірша без рими і чітко визначеного ритму, який більше схожий на прозу ніж на поезію. А це не могло не шокувати, звиклу до традиційного віршування читацьку аудиторію. Але саме завдяки мужності, непохитності Вітмена, «верлібр» продовжує вражати глибиною закладеної в ньому думки і сьогодні, в ХХІ столітті, поповнюючи світову поезію новими іменами. В контексті нашої теми не зайвим буде торкнутись і провідних філософських вчень, зокрема філософії «трансценденталізму», яку безпомилково можна було б назвати «філософією оптимізму». Її представники обстоювали твердження, що кожна особистість є найвищою цінністю. "Варто людині тільки в це повірити, і, завдяки силі духу,вона зможе подолати будь-які перешкоди в житті".[3,c.221> Саме ця філософія і стала основою світогляду Волта Вітмена. 4. Серед досягнень філософської думки, що покликана допомогти зрозуміти сенс нашого перебування на Землі – ідея «сродної праці» українського вченого і митця Григорія Сковороди, який, «не підкоряючись впливу своєї доби, випередив свій час своїми філософськими поглядами, світосприйняттям та думками».[10, C.1> Спостерігаючи події у суспільстві та побуті, видатний мислитель знайшов для себе причину проблем, що його оточували. Г. Сковорода бачив та-лановитих селян, що могли б стати видатними художниками, письменниками або музикантами, але були приречені працювати фізично. До того ж найчасті-ше вони працювали не на свою родину, а на панському полі. Бачив філософ і бездарних чиновників, що обіймали високі державні посади, керували цілими містами, не маючи до того ані здібностей, ані освіти, ані бажання давати людям користь. Ними керувала хіба що жадоба грошей та влади. Ідея «сродної праці» Г. Сковороди дуже проста, її можна сформулювати кіль¬кома словами. Проте вона має в собі глибокий філософський зміст і є шляхом вирішення багатьох проблем навіть сучасного суспільства. Ця ідея полягає в тому, що людина має займатися у житті тим, до чого вона має хист і здібності, до чого відчуває прагнення та натхнення. Свої ідеї Сковорода відобразив у байках. Байки «Бджола та Шершень», «Жаби», «Жайворонки» відображують саме ідею «сродної праці». Байки яскраво і зрозуміло пояснюють та ілюструють ідеї філософа. З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. А таких пропозицій було багато. Ченці Києво-Пе¬черської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь почули: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...» Спокушали його й ви¬сокими світськими посадами. Бажаючи ізолювати від людей, харківський губер¬натор запитував Сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. І Григо¬рій Савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. А він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. Відмовив Сковоро¬да навіть цариці Катерині II, заявивши: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі цар¬ського вінця». Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. За щастя він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим со¬бою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі світі заради великого багатства і пан¬ства, заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним пра¬вом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Отож бачимо, провідні філософські вчення ще більше підкреслюють вагомість теми, яку художньо осмислює Пауло Коельйо в своєму найпопулярнішому творі. ІІІ. Повернімось до роману. 1.Одного разу Сантьяго наснився дивовижний сон. За короткий час він повторився вдруге з абсолютною точністю. Це наштовхнуло хлопця на думку, що це - не випадковість, а знак, що вказує напрямок, в якому рухатись далі в житті. Йому наснився скарб, закопаний в підніжжі єгипетських пірамід, отож юнак, спраглий жаги пізнання світу, рушає в далеку, небезпечну подорож на зустріч своїй мрії. Та чи легкий шлях до заповітної мрії, до звершення свого призначення, шлях Своєї Долі? Погляньмо на Сантьяго. В юнака дуже швидко закінчуються батькові гроші, а до омріяного Єгипту ще приголомшливо далека дорога. Він опиняється на чужині,- самотній, безпорадний, без засобів до існування, без підтримки. І перше, що охоплює Сантьяго – страх, відчай, жаль за колишнім спокійним і передбачуваним життям, бажання повернутись назад… «І Сантьяго заплакав. Невже Бог настільки жорстокий до тих, хто вірить своїм снам!»[1,c.71> Та він знаходить в собі мужність, відновлює душевну рівновагу і приймає рішення влаштуватись на роботу до продавця кришталю, щоб назбирати гроші для продовження мандрівки. І хоч на цій роботі він зазнає значного успіху, сприяє розквіту справи свого роботодавця і навіть отримує пропозицію залишитись на значно кращих умовах, Сантьяго не забуває ні на мить про своє справжнє призначення, про мету свого життя, Тому створивши підґрунтя для продовження Шляху, одразу вирушає в дорогу. Ця символічна ситуація демонструє, що бувають скрутні часи сумнівів та зневіри. Часи, коли ми змушені зупинитись для вирішення певних проблем і навіть змушені тимчасово взятись до зовсім іншої справи. Та це не привід зупинитись назавжди. І Сантьяго нам це доводить! 2. Надзвичайно важливим в творі є образ Фатіми, жінки пустелі. З ним пов’язана не лише романтично-сентиментальна тональність епізодів, в яких розповідається про кохання Сантьяго і Фатіми, а й чітка, повчальна функція: дати відповідь на питання, що таке «істинна любов». Отож, любов - це відмова однієї людини від Своєї Мрії заради єднання двох… Обмеження особистої свободи задля доведення сили свого кохання?… Чи, навпаки? Дарування свободи, прийняття іншої людини такою, якою вона насправді є. Любов, яка змушує відмовитись від мрії життя, від обраного шляху,- не любов, а егоїстичне прагнення мати владу над людиною. Справжня любов - жертовна, вона вміє відпускати, чекати і сподіватись. Вона не нав’язує,- а приймає. Не відбирає, а щедро дарує. «Любов ніколи не проминає», тому вона не боїться відпускати і не накладає обмежень та заборон. Любов’ю, яка ніколи не проминає, є любов жінки пустелі (не даремно Коельйо її так називає , адже пустеля – символ життя, яке проходить людина; жінка пустелі – жінка, яка йде поруч пліч-о-пліч, підтримує і надихає на шляху). Фатіма, не зважаючи на біль розлуки, відпускає Сантьяго в подальшу подорож шляхом Його Долі, бо розуміє, що без цього коханий буде приречений на страждання і внутрішню порожнечу. 3. То чи відшукав Сантьяго омріяний скарб? Сантьяго дістався підніжжя пірамід. Та намагаючись відшукати скарб, ледве не поплатився життям, потрапивши в руки розбійників. Врятувало хлопця лиш те, що розбійники прийняли його за божевільного, коли спробував їм пояснити, що не має скарбу, бо є лише шукачем, що йде за покликом серця. Цілком закономірно справдилось давнє твердження: «чим ближче до світанку, тим темніші сутінки».[1, c.191> Коли людина опиняється за півкроку до здійснення заповітної мрії, важкі випробування випадають на її долю… І тут важливо вистояти, не захитатися у вірі, бо як засвідчує письменник, у найважчу мить завжди приходить і розрада, так само як Сантьяго було несподівано подано знак. Коли розбійник почув, що Сантьяго, довіряючи сну, рушив на пошуки скарбу,- тільки посміявся з юнака і розповів йому свій сон: «На тому місці, де ти зараз стоїш, я сам декілька разів бачив один і той самий сон. І снилося мені, що маю я начебто рушити до Іспанії, відшукати там зруйновану церкву, де зупиняються на ночівлю чабани зі своїми вівцями і де на місці ризниці виріс сикомор. Під його корінням сховані скарби. Та я, однак, не такий дурень, щоб через те лиш, що мені наснився сон, йти через пустелю». [1, c.227> Яким було здивування Сантьяго, адже розбійник описував місцевість, в якій народився і мешкав з батьками хлопець. Він описував напівзруйновану церкву, в якій неодноразово той бував, і навіть сикомор, який проріс крізь зруйнований дерев’яний купол і тягнувся до неба. Мабуть, саме в цю мить Сантьяго і віднайшов свій скарб! ІV. А скарб кожної людини – там, де її серце! Лише тепер Сантьяго це добре усвідомив, відчуваючи, як тепла хвиля спогадів і любові розливається в його грудях. Там, де його коріння, де зростав, виховувався, де милувався сходом та заходом сонця… Там, де його люблячі і турботливі батьки, які сумують за ним… А ще… там, де на нього чекає Фатіма! «Він знову відчув подув вітру. Це був «левантинець», який прилетів з Африки… Тепер Сантьяго розпізнав в ньому такий знайомий аромат, звук і смак поцілунку, що повільно наближався і нарешті осів на його вустах. …Це був перший поцілунок Фатіми».[1, c.230> Щодо дорогоцінностей, які мріяв відшукати юнак, то вони й справді були закопані під корінням сикомора в ризниці. І в цьому надзвичайно глибокий символічний підтекст! Так само колись, шукаючи Свій Шлях, Пауло Коельйо зміг віднайти своє Призначення, зрозуміти Істину і суть життя на Землі. Це стало можливим лише після прийняття в своє серце Господа і його вчення. Отож, хто такий алхімік? Це – кожен з нас. Це той, хто силою своєї любові змінює світ накраще. Той, хто має мужність йти Своїм Шляхом, пізнаючи, творячи, жертвуючи, вдосконалюючи, підштовхуючи і даруючи крила… « Кожна людина на Землі, чим би вона не займалась, відіграє головну роль в історії світу. І звичайно навіть не знає про це». Висновки На підставі життєвого шляху Пауло Коельйо, а також за допомогою аналізу головної ідеї роману-притчі «Алхімік», доведено важливість усвідомлення суті свого покликання в житті та необхідності його реалізації. Здійснення Своєї Долі провадить не лише до власного щастя, даруючи відчуття повноти життя, усвідомлення власної цінності та потрібності, а й допомагає зробити цей світ більш гармонійним, досконалішим, добрішим. Коельйо пізнав суть свого призначення і зумів його здійснити. Його по праву називають Алхіміком слова, а досягнення письменника є свідченням правильності того шляху, яким продовжує впевнено рухатись і донині. Загалом, він є володарем двадцяти п’яти міжнародних премій (в тому числі і Нобелівської)! Він – особливий радник ЮНЕСКО з питань «Міжкультурного та міжрелігійного діалогу»… В 2006 році був обраний послом Миру в ООН…А географія перекладів і видань його романів просто вражає: твори Коельйо перекладено 80 мовами і публікуються в 165 країнах світу! Отже, життя і творчість Пауло Коельйо є дійсним прикладом того , що «Коли ти палко чогось жадаєш, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього»… Список використаних джерел 1. Пауло Коельйо. Алхімік. – Видавництво «Софія», 2007 2. Не зрікайся своєї мрії. Матеріали до вивчення роману-пошуку «Алхімік»/ Зарубіжна література. – 2006. – 15-16 квітень. – с.33-36 3. О.В. Пронкевич. Зарубіжна література ХІХ ст. Підручник для 10 класу/Київ. – Педагогічна преса.- 2002. – с.221-223 4. Зарубіжна література ХХ ст. / За ред. М. Борецького. – Львів. – «Світ». – 2000. – с.74-80 5. К. Таранік-Ткачук. Від Вітмена до Маркеса/ Тернопіль. – «Мандрівець». -2005. – с. 97- 130 6. О. Мухін. Вивчення зарубіжної літератури,10 клас. Волт Вітмен/ Харків. – «Ранок». – 2005 7. Християнський часопис «Господь і я». Про яку любов йдеться?. - №20, 2018. – с.34 8. Пауло Коельйо/ Волт Вітмен. Хоч би ким ти не був. –Харків. – 2016 9. Психосоматика. Східна медицина про емоції як причину хвороб. - /budzdorov 24.com/vostochnaja medicina 10. Філософська ідея»сродної праці» Сковороди.– /sochineniya.info/publ 11. Вивчення причин опозиційно-демонстративної поведінки/enc.com.ua/psixologichna – enciclopediya/108509 –rozladpovedinki 12. Book – ye.com.ua/authors/Paulo - koeljo 13. Dovidka.biz.ua/Paulo – koelo 14. Словник літературознавчих термінів.- zarlit.com/infol.dict/html

ID: 824384
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 06.02.2019 13:45:06
© дата внесення змiн: 08.02.2019 00:47:09
автор: Іванюк Ірина

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (181)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Lana P., 07.02.2019 - 03:13
цікаво 21 flo02
 
Іванюк Ірина відповів на коментар Lana P., 08.02.2019 - 00:09
Дякую! 16
 
Касьян Благоєв, 06.02.2019 - 17:16
цікаві роздуми...
хоча коли торкаєшся праць і філософії автора такого рівня - ту можна шукати і знаходити стільки відтінків і граней, "правд і істин", уроків і пізнань - сеье, світу, слова, людини...
 
Іванюк Ірина відповів на коментар Касьян Благоєв, 08.02.2019 - 00:10
Дякую! give_rose Це була моя курсова в процесі проходження курсів підвищення кваліфікації... За кілька днів, суміщаючи з роботою домогосподарки і т. д.... Розумію, що не достатньо джерел опрацьовано і недосконалість інша теж присутня. Але так мені близька головна тема роману. що не змогла відмовитись опублікувати. 22 22
 
Дякую! 16
 
Хороша робота. Багато цікавого, мудрого. Речення я би зробив коротшими. Багато складних конструкцій. Щодо пунктуації у мене теж виникло ряд зауваг. Але не конкретизую, бо не впевнений. Перегляньте при нагоді текст.
 
Іванюк Ірина відповів на коментар НАСИПАНИЙ ВІКТОР, 08.02.2019 - 00:09
Дякую! give_rose О так! Довгі речення - то моя хвороба. Спробую, при можливості, відкорегувати. 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Нові твори