201* вічне і дні мої…
Знай, Касьяне: твій подих, і думка, і крок –
Все назавжди розтане між вічних зірок:
Так цей світ сотворив Той, Хто дав життя вічне
Лиш висотам небес, – пам’ятай цей урок.
202* не неси у світ погане – вернеться до тебе
Касьяне, не можеш цей світ збагатити добром,
Любов’ю та щедрістю? – так не постав же й тавро
Осуду, заздрості, підлості, зла і лукавства,
Будь благородним – і честь не ганьби, і перо.
203* щастя час – обмежений життям…
Ти творив, ти любив, ти лишав на землі праці слід.
А підеш за межу – й через сотню чи тисячу літ
Як би ти не бажав – не повернешся знову у світ цей.
Тут хтось інший почне і так само відчує політ!..
204* на всі часи: «все можливо. – сьогодні!»
Не обманюй, Касьяне, себе днем минулим, прийдешнім:
Є життя лиш в ту мить, коли дихаєш, друже сердечний.
Тож відкинь марність мрій – і радій, що кохана з тобою,
Що твій день не минув! – А ось в завтрашній день чи ввійдеш ти?..
***
Всі ми, рано чи пізно, замислюємось над такими речами. І добре коли думаємо про вічність і про мить. Від цих думок народжуються прекрасні поезії, які не залишають читача байдужим...
життя таки вміє змусити над ним помислити, про нього подбати...
жаль лише: інколи так пізно приходить до людини прозріння!. - от для того і нагадую ці теми у сумі та печалі своїй...
а поки ми під сонцем - бережімо це життя, і своє, і кожного!
та маю сотень з двадцять, а то й більше... - та все роздарюю друзям-подругам, все більше - подругам...
он шукаю літ редактора, та й маю кошт невеликий - знайду видавця і видам, якщо все на гаразд складеться
таки потішу і пам"ять, і часи, і серце...
Рубаєш по-хайямовськи, друже... Певно, вже на 3 томи вистачить твоїх мудрагеликів... 
