Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: ОленоО: П'ятниця (розпочате та незакінчене) - ВІРШ


ОленоО: П
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




П'ятниця (розпочате та незакінчене)

*** Настала трепетна п'ятниця слухань. З якогось дива я не обмовилась мамі про те, яким важливим має бути для мене цей день. Тому вона не побажала мені ні пуху ні пера, як зазвичай це робить. Правду кажучи, я не часто ділюся з батьками своєю писаниною, бо боюсь критики та уточнювальних запитань. Чого я боюсь навіть більше - то це відсутності і того, й іншого. Знаєте таку незручну мовчанку, ніякову усмішку та погляд, що аж ніяк не горить ентузіазмом, коли хтось віддає тобі твій зошит із сокровенним? Я знаю. І це жахливо. Тому дорогою в коледж мене заспокоювала хіба що музика. Слухання проводилися в актовій залі коледжу. Як виявилося, потрібно було представити свої твори перед журі - членами літературного гуртка, до складу якого, власне, і мали потрапити найкращі з нас. Журі були звичайними студентами, проте особливого шарму та впевненості їм надавав статус другокурсника. Я завше відчувала до цієї групки людей симпатію та навіть захоплення, бо мені сподобалось, як вони зачитували свої твори нещодавно на літературному вечорі. Він відбувався в аудиторії для лекцій, яка освітлювалась одним тільки тьмяним світлом настольної лампи. Я обвела поглядом зал та відзначила, що на кастинг прийшли лише дівчата. Після декількох хвилин метушні, яка завжди передує початку будь-якого публічного заходу, на місце перед сценою вийшла маленька білява дівчина із завзятим голосом. Декілька її вступних слів нарешті вгамували випадкові рухи та слова у залі. Вона розвела руки перед собою і запитала, заохочуючи нас не бути такими сором'язливими: - Можливо, хтось бажає розпочати? Слова не викликали потрібного дівчині ефекту, але ще далі загнали нас у глухий кут. Втім, одна сміливиця все ж віднайшлася серед нас, попрямувала до центру, розвернула до нас свою впевнену голову та почала натхненно декламувати. Щоправда, тепер я не можу пригадати, що саме вона розповідала. В цей час у своїх думках я відгадувала, коли ж надійде моя черга. Моїм номером став номер чотири. Як тільки третя поетеса повернулася на місце, ми із маленькою дівчиною, яка була модератором слухань, зустрілися поглядами. Я зрозуміла, що момент настав. Тікати було нікуди, тому моє тіло вийшло і розвернуло обличчя до блискаючих бісеринок очей. Я відчувала, як трусилися мої коліна перед такими суворими, серйозними та сконцентрованими на мені журі(принаймні, саме такими вони видались мені в той момент). Незручно було виступати зі своїми "рабами системи" після любовної лірики, проте я змогла заволодіти увагою публіки. На словах: "Ніхто не запам'ятає тебе, ти зітрешся, згориш із плином часу. Проте здається, ніби це станеться через цілу вічність. А зараз... Живи поки", - мені здалося, що в залі запала тиша. Для того, щоб притлумити такі песимістичні акорди, я прочитала свою "Казку про загублені очі", яка, в свою чергу, прозвучала якось вже затягнуто та мило. Краще б взагалі її не читала. Я дочитала свою казку і вперше усвідомлено подивилась на людей. Я відчула, як хвиля втоми та знудженості здійнялась та накотилась на мене з їхніх очей та облич. І зіщулилась всередині. - Як часто ти пишеш? - спитала маленька дівчина, яка, вочевидь, була модераторкою слухань. Інші тим часом тихо, якось по-змовницькому перемовлялися між собою. - Я постійно намагаюсь писати щось нове. - А в середньому скільки творів ти пишеш на місяць? - Ну, приблизно один твір на тиждень, - збрехала я і одразу вирішила виправитись. - Хоча ні. Якщо чесно, це залежить від настрою та натхнення. - А ти зможеш написати твір, якщо ми дамо тобі певну тему? - запитала темнокоса дівчина із підведеними чорними стрілками очима. Я вже десь бачила її раніше. - Зможу, якщо вона зацікавить мене і я матиму достатньо часу, щоб пройнятися. Темнокоса кивнула на це. - Добре, але навчайся також писати на будь-яку тему, - сказала вона. - Дякуємо за твої твори. Я ще декілька секунд потупцювала на місці, доки вона не сказала: - Сідай, будь ласка. І я з полегшенням сіла в крісло. Відчуття сконцентрованих на мені очей ще не стерлось з мого обличчя, викарбувалося рум'янцем. Я почувалась дещо зневіреною у собі та деякий час не бажала навіть поглянути кудись, окрім фортепіано, яке стояло під стіною. Адже хто зна, які погляди суперниць я могла тоді спіймати - захоплення чи розчарованість, нудьгу чи цікавість? Хотіла б я, аби хтось в ту мить крикнув мені прямо у вухо: "Slow down, дівчино, розслабся і лови кайф!" Після мене читало ще двоє, і нарешті хлопець із синім метеликом оголосив: - Незабаром ми вирішимо, хто з вас був найкращим. Почекайте тут хвилин десять, нікуди не розходьтеся. Групка журі замислено попрямувала до виходу. Темнокоса дівчина, проминаючи, зацікавлено та схвально на мене поглянула. Я нервово усміхнулася їй у відповідь, почуваючись трішки підбадьорено. Точно, я її згадала. Мені особливо сподобалися її твори на літературному вечорі. Ми влаштувалися зручніше в очікуванні результатів. Далі буде...

ID: 821109
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.01.2019 18:30:44
© дата внесення змiн: 12.01.2019 20:47:24
автор: ОленоО

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (25)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.

Нові твори