Їх, люблячи, солдатками назвали,
А це важливо: смакувать любов
Тоді, коли навколо бід навала,
Вона ж – з коханим, а над ними – Бог!..
«Солдатка», – хтось занадто грубо кине,
Вкладаючи в це слово інший зміст,
Не знаючи, як важко її спині,
Нести незрозумілу чорну злість.
Солдаткою її й життя назвало
І ношу жінці нелегку дало:
Синочка (плід кохання). Хто те знало,
Яке кохання поміж них було.
Вони ж служили разом у Донбасі,
Ба, боронили край від москалів…
Війна щодня їм корчила гримаси,
Та вірними були вони землі.
Й кохання несподіване і чисте
Їх запросило під своє крило…
(З очей сльозинки срібні, мов намисто
Вниз покотились…) Ой, було ж… Було…
Та щастя їх чомусь було коротке,
Не мало воно й штампа в паспортах…
Для неї був не зовсім замкомроти…
Синок на нього схожий підростав…
Поліг той командир на полі бою,
У спадок їй залишив малюка…
Вона ж живе із сином, фото й Богом,
Ростить для України вояка!
18.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
