Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ВІЛЯ І ВІЛЕНД… (проза) - ВІРШ


геометрія: ВІЛЯ  І  ВІЛЕНД…               (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1

Пошук


Перевірка розміру




ВІЛЯ І ВІЛЕНД… (проза)

геометрія :: ВІЛЯ  І  ВІЛЕНД…               (проза)
Ця розповідь про жінку осені - мою троюрідну сестру Вілю і її весняно-осінню любов. Віля жила і навчалася у Кривому Розі,а її бабуся по маминій лінії мешкала неподалік від нас , у моєму селі Верблюжці. Ми з нею були однолітки і дуже схожі між собою,певно успадкували від своїх татусів,які загинули на війні. Мама Вілі була дуже гарна майстриня з пошиття одягу,тому Віля у її "витворах" була,як лялечка. Тітка Оля ( мама Вілі) не забувала і про мене. Щоліта приїжджала в село до своєї мами, залишала тут Вілю на все літо, і часом з моєю мамою дуже дивувалися з нашої схожості, ми як близнюки. Отож тітонька Оля завжди привозила і для мене костюмчик, сукенку, чи платтячко таке ж, як було і у Вілі... Після закінчення школи ми з Вілею поступили до вузів у різних містах і зустрічі наші стали значно рідшими. Я, звісно, знала про її дивовижну першу любов, яка виявилася для неї єдиною. Диво почалося ще з знайомства. Наближався до закінчення її перший вузівський навчальний рік. Після занять Віля вийшла на ганок, почула оклик і побачила свого земляка, старшокурсника Сашка, з яким не раз доводилося їздити до міста, чи додому. Віля зупинилася, Сашко підійшов до неї і в цей же час до них підійшов однокурсник Сашка. Хлопцю нічого не лишилося, як познайомити їх. Йому раніше і на думку не спадало знайомити молодих людей - свого друга Вілю (від Віленд) і землячку Вілю від (Віолета). Молоді люди швидко знайшли спільну мову, говорили про все і все їм було цікаво. Вони так захопилися розмовою, що й не помітили, де відстав від них Сашко. Віля захоплено дивилася в лагідні очі юнака, а він не міг відірвати погляд від дівчини. Віля відчула, що закохалася, їй здавалося, що й хлопець до неї не байдужий, хоча вона й відчувала, що щось його скувує, зупиняє любовні пориви. Але заспокоювала себе тим, що в такий спосіб він оберігає її. Кілька разів він призначав їй побачення, і вона летіла до нього,як на крилах. Обом було добре, вони ходили містом, лакомилися морозивом і розмовляли, і мовчали, і смілися, і раділи. Та якось її назустріч вийшов гурт старшокурсниць, одна з них підійшла до неї, запропонувала присісти. І тут же сказала Вілі, що їй не варто зустрічатися з Вілендом, оскільки у нього є наречане, з якою він незабаром одружиться, і крім того у них буде дитина. Старшокурсниця пішла, а Віля сиділа непорушно,ніби закам"яніла. Вона зрозуміла, що назавжди прощається зі своєю першою любов"ю. Дівчина не розуміла і не бачила, що діється довкола неї, їй було боляче і страшно... З Вілендом вони більше не бачилися. Закінчивши вузи, ми з Вілею роз"їхались в різні регіони країни і втратили зв"язок. Я знала лише, що вона вийшла заміж за військового і понесли її стежки-доріжки по світу у вир життя. Про дальшу долю моєї родички я дізналася від її мами, коли моя сім"я повернулася на Кіровоградщину. Віля жила в Росії, з першим чоловіком розлучилася, певне він відчував, що дружина його не кохає. Віля жила з сином, а коли той виріс і став студентом, вийшла заміж вдруге. "І знаєш,Валю, за кого? -звернулася вона до мене,- за Віленда!" Так-так,доля звела її зі своїм першим коханням. І знову зустріч була випадковою. Зустрілися вони біла каси Аєрофлоту. Віля поверталася від студента-сина, тому стояла біля каси Аерофлоту. "Кто последний?"-почула вона голос. Голос був такий знайомий, що Віля не наважилася озирнутися, лише тихо відповіла: "Я!" "Очень хорошо!"-почула вона той до болю знайомий голос. Постояли мовчки і раптом знову: "Ну,Вилечка,оглянись,дай посмотреть в твои чудесные глаза!" Віля боязко озирнулася і,як і колись,знову потонула у його синіх захоплених очах. "Я не забывал тебя никогда!"- сказав він. Більше вони не розлучалися. Віленд був удівцем, займався наукою і викладацькою роботою. Тітонька повідала мені,що вона знову бабуся, Оленька - її онучка- донечка Вілі і Віленда.

ID: 803209
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.08.2018 16:02:58
© дата внесення змiн: 15.08.2018 19:09:35
автор: геометрія

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (88)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Дуже добре! 12 23
 
геометрія відповів на коментар Володимир Бабієнко, 16.08.2018 - 13:29
Дякую,Володимире! 16 smile curtsey flo36 flo01
 
Катерина Собова, 15.08.2018 - 21:39
12 12 12 Захоплююча розповідь, Валечко!
 
геометрія відповів на коментар Катерина Собова, 16.08.2018 - 13:28
Дякую,Катюшо! Цікаво було б побачитися з Вілею тепер,чи залишилася та наша схожість?.. 16 girl_sigh kiss2 flo31 flo12
 
Чудова, тепла розповідь, Валю! 12 16 16 22 22
 
геометрія відповів на коментар Валентина Ланевич, 16.08.2018 - 13:26
Дякую,Валю! На жаль про дальшу долю Вілі, я нічого не знаю...Час усе стер... 16 kiss2 43 flo36 flo11
 

Нові твори