Білий папір із запахом полину,
Сумні рядки, та це вже як завжди.
Вітер колише, мов свою дитину
Польову квітку десь біля води.
Тихенький подих вранішнього літа
І зустріч з сонцем серед білих хмар,
До озера верба гне свої віти,
Які обсіли тисячі примар.
Сонячний зайчик усмішкою неба
Торкнувся ніжно й лагідно щоки,
Бродить натхнення, мабуть, усе ж треба
В блокноті знову списувать рядки,
А потім дощ... Ховаються комашки,
Зникають квіти, стоптана трава.
Веселий вірш наляканий, як пташка,
Утік від мене, в даль летять слова,
З'явилась блискавка, як сяйво горизонту,
Іде гроза, дерева шелестять,
Останній теж сховався сонця контур,
Напевно дивно, та думки болять...
Так тихо й мовчки, зовсім не словами,
Чужими мріями, які були колись
Лежать на серці й тихо манівцями
Їх буревій також поніс увись.
Приємний подих вранішнього літа,
Запах полину й трішечки грози,
Мовчить вже ручка пальцями зігріта
І ловить усмішку природної краси...
