|
Австралія завдячує своєю назвою мореплавцю Мет’ю Фліндерсу, капітану Королівського військово-морського флоту (Matthew Flinders, 1774-1814). А капітан Фліндерс завдячив Австралії, Британському адміралтейству, англо-французьким відносинам і власній долі на диво прикрими збігами та випадками свого особистого, морського та наукового життя.
За якихось сорок років капітан Фліндерс встиг на диво багато – він щедро відзначився на картах південних морів, коли сам, а коли спільно з іншими мореплавцями відкрив безліч островів, заток і проток, а ще здійснив цілу навколоавстралійську подорож. Переказ всіх його досягнень викликав би люту заздрість у багатьох – але тут йтиметься про прикрощі, яких зазнав цей видатний моряк і справжній лицар з тих, що не знають ані страху, ані докору. Так, прикрощі! – саме стійкість і незворушність перед обличчям лих і небезпек перетворюють чоловіка – на лицаря. А ще – скромність: Фліндерс не дав свого імені жодному відкритому ним географічному об’єкту; як і годиться лицареві, він дозволив вирішувати це нащадкам – і саме тому тепер ім’я Фліндерса можна знайти на карті понад 100 разів.
Декому роман «Робінзон Крузо» - просто якісна література, а Фліндерсові ця книжка визначила життя. Син успішного хірурга, він отримав освіту, яка також мала б привести його до поважної корпорації медиків, але прочитаний в дитинстві «Робінзон» поставив на тій кар’єрі хрест. В 15-річному віці Мет’ю подався до Королівського військово-морського флоту та відтоді все життя поневірявся морями, здебільшого – південними та від метрополії надзвичайно далекими.
Та час від часу доля таки заносила капітана до рідних берегів (хоч у ту епоху мало не кожен берег світу зробився англійцеві рідним). В Англії він познайомився з такою собі Енн Шаппель (1772–1852); тривала, відзначена нечастими зустрічами дружба переросла в кохання, а кохання – у шлюб, який молодята взяли 17 квітня 1801 року.
А капітан Фліндерс на той час очолював корабель Її Величності «Інвестігейтор», 334-тонний шлюп 1788 року народження. Побудований як суховантаж на ім’я «Фрам», шлюп чесно відпрацював вуглярем 10 років, а потім його доля кардинально змінилася. Судно придбав Королівській флот; шлюп перейменували, відремонтували, захистили всю підводну частину корпусу міддю та перетворили на дослідницьке судно (і саме про цей тип кораблів капітан Кук запевняв, що немає кращого для подорожей та відкриттів). І влітку 1801 року «Інвестігейтор» під орудою Фліндерса мав відплисти до Австралії – тобто невдовзі по одруженню свого капітана.
Фліндерс дуже добре знав суворі правила Британського адміралтейства: жодних – взагалі ніяких, ніколи, за будь-яких обставин – дружин на борту. Але ще краще Фліндерс знав, що порушить ті правила; він переправив кохану Енн на борт «Інвестігейтора», та хтось про те сповістив командування. Фліндерс отримав добрячого прочухана, втім, не думав коритися та будь-що волів забрати Енн із собою до «Зеленого континенту» (так звали тоді Австралію). Переконала його лишень звістка, що нині за непокору його усунуть від командування «Інвестігейтором», а в майбутньому, можливо, будь-яким іншим судном під «Білим прапором» - White Ensign, прапором Королівських ВМС. І 18 липня 1801 року, всього лише через 3 місяці після весілля, капітан востаннє поцілував Енн і проклав курс на Південь.
Подорож тривала аж до червня 1803 року; за цей час Фліндерс відкрив і наніс на карту чимало нового, а корабель встиг зробитися цілком непридатним і почав набирати воду із загрозливою швидкістю. Капітан навіть посадив «Інвестігейтора» на мілину, аби під час відпливу залагодити течі, але «кренгування» не допомогло – Фліндерсу ледве вдалося дістатися Сіднею, де «Інвестігейтор» визнали непридатним для морської служби (unseaworthy), і свій корабельний вік він доживав під іменем «Зенофон» у торговому флоті, де протягнув аж до 1872 року.
Капітан був у розпачі; можливо, лорди Адміралтейства вважають, що жінка на борту до біди, але ось воно! – лихо сталося без жінки, та й взагалі – доведіть, що не через те, що він піддався тиску та залишив Енн вдома, за тисячі й тисячі безжальних миль?! До того ж, і подорож, і дослідження, і картографування – все це не було закінчено; Фліндерс оббігав усі причали Сіднею та околиць, але нічого вартого уваги та придатного – seaworthy – для подальших пригод не знайшов. Нічого не поробиш! – і він знову підкорився долі та 10 серпня 1803 року пасажиром піднявся на борт корабля «Порпез» (Porpoise, морська свиня, різновид дельфіну), який прямував до Лондону в супроводі двох інших суден – «Като» і «Бріджуотер».
Вже 17 серпня «Порпез» і «Като» зазнали катастрофи – налетіли на рифи Великого бар’єрного рифу приблизно за 700 миль (1100 км) від Сіднею. Капітан неушкодженого «Бріджоутера» занотував у судновому журналі, що два інших судна каравану затонули, ніхто не вижив, та рушив собі далі. А тим часом екіпажи та пасажири загиблих «Порпеза» та «Като» (з яких насправді загинуло лише троє) самотужки дісталися берега, поставили намети та налаштувалися чекати на порятунок. Але Фліндерс чекати не міг і коритися долі більше не хотів, адже на нього вдома чекала кохана Енн, а деінде, по всьому світу – безліч нових відкриттів; він узяв вцілілий катер з «Порпеза», кілька добровольців і рушив назад до Сіднею; з огляду на мікроскопічні розміри катеру та відстань, що її треба здолати відкритим морем, вчинок відчайдушно, просто божевільно сміливий.
Цього разу доля та море були прихильні до капітана: від щасливо дістався Сіднею та організував порятунок решти команди та пасажирів «Порпеза» та «Като». Але ж йому треба до Англії! – отак у грудні 1803 року Фліндерс на невеличкій 29-тонній шхуні «Камберленд» рушив додому. Та стан судна був такий жалюгідний, unseaworthy, що 17 грудня 1803 року команді та пасажирам довелося зійти на берег Маврікія, тоді – Іль де Франс.
Довелося – це не дуже точне слово; уявіть, що ви стоїте на палубі корабля, який ось-ось потоне; за милю чи трохи менше від вас – берег під французьким прапором, а ви – англієць, тобто підданий корони, яка нині перебуває в стані війни з Францією. Фліндерс, зрозуміло, вагався; єдина його надія – французький дослідник Боден, який нібито перебував тоді на Іль де Франс. Кілька років тому вони чудово мандрували світом разом – а затока Енкаунтер, тобто «зустріч», була так названа Фліндерсом саме на честь зустрічі у відкритому морі з Боденом. До того ж, свого часу Фліндерс отримав від уряду Франції паспорт, який мав забезпечити йому імунітет на випадок війни та убезпечити від її негараздів географічні відкриття, яких, безперечно, варто очікувати від такого славного мореплавця. З надією на ці обставини, Фліндерс ступив на берег Маврікію.
Хто? Боден? Так, дійсно, був такий, еге ж, видатний вчений, наша гордість, Vive la France! Але сердега якихось три місяці тому віддав душу Богові, селяві. Що, паспорт? Так, паспорт справжній і навіть ще дійсний, виданий нашим урядом, Vive la France! – але ж нині війна з Англією, а ви, шановний, англієць, військовий моряк і прямуєте до Лондону, бува, не битися з нашим славним флотом?! – І Мет’ю Фліндерса запроторили до в’язниці, де він і пронидів аж до червня 1810 року, тобто майже 7 років! Свободу йому дали тільки через те, що англійці з моря заблокували Іль де Франс; за таких обставин із полоняниками ворога варто поводитися дипломатичніше – і Фліндерса відпустили під обіцянку ніколи не піднімати зброю проти Франції.
Додому, додому, до Енн! – ось куди весь час були спрямовані думки капітан, ось куди рвалося його серце! Нарешті, у жовтні 1810 року капітан таки прибув до Англії та знову пригорнув Енн і поцілував її – а останній раз перед тим він робив це в червні 1801-го, 9 років тому!
Капітанові Мет’ю Фліндерсу тоді було якихось 36 років; молода людина, за нашою міркою, в розквіті сил! – але роки у морі та в’язниці далися взнаки. Стан його здоров’я погіршувався; капітан відчував, що жити йому треба швидше, аби встигнути бодай щось із того, про що мріялося. І він встиг: 1812 року в нього та Енн народилася донька, також Енн – майбутня мати видатного археолога та єгиптолога сера Уільяма Мет’ю Фліндерса Петрі, William Matthew Flinders Petrie. А невдовзі в Лондоні видали книгу капітана з викладенням повної історії всіх його географічних здобутків в Південній півкулі – A Voyage to Terra Australis, «Подорож до Південної Землі – Австралії», завдяки чому «Зелений континент» відтоді зветься саме так – Австралія.
Книга вийшла друком 18 липня 1814 року, а наступного дня, 19 липня 1814 року, капітан Мет’ю Фліндерс помер. Яка прикрість! – та ще не остання; здається, негаразди переслідували капітана і після смерті. Адже двір церкви в Лондоні, де поховали Фліндерса, кілька разів переплановували, внаслідок чого могилу капітана було втрачено; цілком можливо, що кохана Енн зазнала й такої розлуки з чоловіком – адже вона пережила його майже на 40 років (загалом з 13 років шлюбу подружжя не бачилося більше 9). Нині вважається, що прах капітана покоїться десь під платформою 15 залізничного вокзалу Юстон стейшн.
…а спробуйте не заздрити такому нещасливому щасливцю. В мене – не виходить!
липень 2018 року
На малюнку: шлюп Investigator, малюнок 1937 року, автор - Geoffrey Ingleton, джерело - Вікіпедія
ID:
799889
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.07.2018 12:37:13
© дата внесення змiн: 23.07.2018 06:18:47
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Та й усе решта. Дякую, Вікторіє.
