Моя ти мова різнокольорова
То чорна в гніві,то світла як сльоза.
Де б не була,про щоб не йшла розмова,
Я з нею в долі ,бо вона моя.
Лине трембітою високо в гори.
Лісом блукає-йде по хащах напролом.
Її почуло горде сильне море,
І небо словом підпираєм мов стовпом.
Крокує містом-чую рідне слово.
Впаде у поле золотим зерном.
Замішана на сльозах і на крові,
Але вже видно підйом і перелом.
Царські укази і вельможні примхи,
Стерпіла все і сутність зберегла.
Ліпилася вікам- до крихти крихта,
Черпаємо сили з цього джерела.
Вогнем палили шаблею стенали,
Свинцем зривали слово на устах,
А ми терпіли,вірили,чекали.
І торували рідній мові шлях.
Народ не згине поки зоріє слово.
Брудні проекти кануть в небуття.
І моя мова-оновлена,чудова,
Продовжить в правнуках своє життя
