Чути вже чаєчки жалісний голос
В цім очеретом зарослім ставку
І осока відцвіла вже у колос,
Зілля росте десь із дна - із піску.
Ранять і душу і серце ці крики,
Списом пронизує наскрізь тебе.
Мабуть, що горе настигло велике,
Знову дістало, що й не розгребе.
Чаєчка вранці кричить над водою,
В'ється, на хвилі усе припада.
- Чом же кричиш, поділися бідою,
Чи чаєнятко з гнізда випада?
Може зосталася вже сиротою:
Діток поглинула хвиля швидка?
Лиш осока здійнялась над водою,
Вітер її колихає злегка.