Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Тоді були квіточки / проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: Тоді були квіточки / проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 8

Пошук


Перевірка розміру




Тоді були квіточки / проза/

Тоді були квіточки.. 1 Коли формується сім`я, здаються всі щасливі. Кохання… Надії… Погляд в майбуття, чекають світлого і безтурботного життя. Та перепонів ціла купа. Будинок, чи квартиру мати споконвіку було важко. Тому і жили з в основному з свекрухами, наприклад, як Кайдашева сям`я. А чи було легко двом жінкам на одній кухні? Та мабуть ні, часті сварки, звичайно треба було молодшій приклонитись, адже не вона господиня дому. Пригадала слова з пісні - «Чужа хата такая Як свекруха лихая, Постав хату з лободи, А в чужую, не веди» Та час летів, немов той птах на крилах. Життя змінилося… І кожна родина намагалася дітям допомогти придбати житло. Та в кого не було повноцінної сім`ї, чи родина бідна, молоді самотужки будували будинки. Рідко хто отримував квартири в маленьких містечках, вже не кажучи про село. Звичайно, коли в сім`ї троє, чи більше дітей, то завжди важко жити, особливо матеріально, бо ж і будувати самотужки будинок і виховувати одночасно дітей, треба мати велику силу волі і сильний дух. Хтось народжував, боявся гріха, щоб вбити зачату дитину, а хтось, не наважився це зробити, бо лікарі заборонили, передбачаючи погані наслідки. А можливо то доля, мати скільки дітей. Раніше все казали, скільки Бог дає, скільки треба й мати. Та навряд чи зараз хтось так думає. Життя з кожним роком важче, в повному розумінні і у всіх напрямках. Маючи діти, плекаєш, молишся, щоб все склалося на краще. Вкладаєш в дитя душу, пестиш, охороняєш від всякої біди. Часом хочеш їх проблеми і хвороби забрати собі. Кожна мати відчуває серцем своє дитя, хоче захистити від всякої загрози. Ще, як маленькі, довірливі погляди до матусі, вона ж оберіг маленького дива, що народилося на світ. І котресь в садочку пізнає життя, а бува й таке, що все біля мами з татом, чи, ще й бабуся з дідусем свою ласку дарують. Здається це життя - то насолода, ковток чистої води. І проблем менше, коли меншим підростає. Та сонце сходить і заходить, буває небо чисте, чи - то хмарне, життя триває. Матуся все зробить для дитини, щоб життя було світлим, яскравішим, прекрасним, веселим і бажаним. Вкласти таке почуття в дитину, щоб в захваті жилося, щоб хотілося їй жити, пізнавати все, творити, досягати вершин, мати мрії… А коли дитина йде до школи, то стрес для мами і для тата, а хіба ні? Напевно тільки той цього не знає, хто не має дітей. В сім`ї побільшає клопотів, більше розмови про майбутнє. І кожен будує свої плани для майбутнього життя дитини. «Навчатись треба краще», товчуть і в школі і вдома. Добре, коли дитина ладна гори перевернути, їй все вдається легко. А бувають і сльози, як весняні грози. Бурчання батьків, чому невчасно виконав завдання? Життя складне і стосунки в школі теж складні. І часом їх ускладнюють самі вчителі… Нажаль так, що вже говорити за директорів, які погоріли на розкраданні державних коштів на ремонти шкіл. А потім тягнуть копійки з сім`ї. То коли сім`я заможна, ще нічого. А от коли, як кажуть, - » (У меня их пять, все по полочкам сидять, голодные глазки, с болю на меня глядять)». Та нажаль часом не можеш захистити дитину від брутальної поведінки вчительки. Гадалося, вона має бути взірцем для учнів, кращим прикладом в повному розумінні слова. Мої діти навчалися в першій школі, школа стара, колись вона була гімназією. На території дві споруди. Класи з першого по третій навчалися в малому двоповерховому приміщені, а старші в великому приміщенні, теж двоповерховому, з широкими коридорами, великими вікнами. Одного разу я йшла з нічної зміни, зайшла в школу, мала здати гроші для доньки, на обіди. Це було, саме сьомого березня, пригадую зарплатню ми отримували п`ятого, чи шостого числа. Тоді, на початку дев`яностих, була більш-менш стабільність. Напередодні продзвонив дзвоник, останні діти закривали двері в класи. З деяких класів хтось виглядав з- за дверей, а в деяких класах було вже тихо, напевно зайшли вчителі. Я встигла віддати донці гроші, не поспішаючи, поверталася додому. Біля одного класу, на дверях мідна позначка « 7-Б», колом стояло восьмеро дівчаток. Вони, як і всі в цей день, були святково одягнені, в білі фартушки і коси зібрані в хвостики з білими капроновими бантиками. Та видно було по дівчатках, що настрій у них не найкращий, не святковий. Пригнічені, опустивши голови, вони про щось шепотіли, озираючись навкруги. Я помітила сусідську дівчинку Наталку. Цікавість, це таке відчуття, що часом перемагає людину так і мене, взяла в свій полон. Наважилася підійти, поцікавитися, чому не заходять? Адже здавалося,що в класі вже був вчитель. Наталка, звичайно всміхнулася до мене, а потім ледь поблідла і хвилюючись, - Та нас в клас хлопці і дівчата не впустили. Я звичайно здивувалася, - Чому, щось сталося? А вчителька там? - Так! Так! Там наша класний керівник, - прогомоніли всі разом. д Наталка, взяла мене під руку, трохи відвела в сторону і тихо повідала в чому ж їх провина, що не впустили в клас. Тим часом, ще підійшло два хлопчики, стали осторонь, позирали на двері класу. Я зрозуміла, що це теж учні цього класу. Тож це третина класу, мені не вкладалося в голові, була шокована побаченим і почутим. Ці діти здали лише по два карбованці на квіти вчительці ( в той час ходили радянські гроші). А на подарунок треба було здати, ще по десять карбованців. Батьки цих дітей, не мали такої можливості відірвати від сім`ї такі, для того часу, не малі гроші. Адже зарплатня була на підприємствах не велика. Постоявши пару хвилин з дівчатками, вирішила дочекатися, подивитися, що ж буде далі, хто їх запросить в клас? Хтось з дітей чи сама вчителька? Пройшло, ще хвилин п`ять, можливо й більше. З класу виглянула вчителька, привітно привіталася зі мною, а потім до дітей, -Ну заходьте, досить вже тут стовбичити, гомоніти. Учні, опустивши голови, як гусенята, один за одним поспішили в клас. Я відповіла на привітання і дивилася на неї прямим поглядом, не стримавшись запитала, - Вас привітали з наступаючим святом? -Так, так ! - відповіла вона, наче трохи розгублено. -То я вас теж вітаю! Вибачте, мене будь ласка та я вважаю, не варто було дітей тримати в коридорі, поки вас привітають, - не поспішаючи сказала я. Намагалася дивитися їй прямо в очі, щоб пізнати її настрій, адже по очах людини можна дізнатися, що в неї на душі, чи злість і зневага, чи тепло і щирість…. Вона прикрила в клас двері, - Та це ж не я, це ж діти так вирішили… Лукава усмішка лежала на її обличчі, повернулася до дверей класу. Я відчула, як прилинула гаряча кров до обличчя. Напевно очі округлилися від здивування, від тих почутих слів. Наважилася зупинити її на якусь хвилину, - Адже клас – це сім`я, ви вважаєте можна ділити дітей? Ви ж, як мама, для вас всі діти мають бути однакові. Вибачте, ви ж знаєте сім`ї цих дітей, незаможні і напівсироти є. Вона усміхнено на мить застигла на місті. Я продовжила, - Бажаю вам гарного святкового дня, але подумайте про те, що я сказала. Вона ледь перекосившись на обличчі теж побажала мені гарного дня, зайшла в клас. Неначе камінь поклали мені на плечі, не помічаючи більше нікого, вийшла зі школи. Гострі думки, немов ширяли спицями під серце і гул в голові. Та, як це можна? Який приклад вчителька подала дітям?! Чого може навчити така вчителька? Що на душі у тих дітей, вони і так ображені на злидняцьке життя, тепер, ще це приниження. Навряд забудуть діти цей випадок. Маючи в своїй сім`ї троє дітей, я добре розуміла тих батьків, що не були спроможні здати гроші на подарунки. В той час, будучи депутатом міської ради, мала відчуття відповідальності за те, як і чим живе містечко? Що буде далі з країною? Яке життя буде в дітей, що на них чекає? Я, як мама, знала, бути класним керівником і так себе поводити по відношенню до дітей, це не припустимо. Це ж професія вчитель ! Це має бути гордість Держави. Бо вона ж друга після сім`ї, яка виховує молодь. Колись ця молодь має стати їй на заміну, врешті згодом ці діти будуть будувати майбутнє України. 2 Пройшло багато років… Всього за цей час сталося…. Розпад Союзу… Ми отримали Незалежність. В очах людей світлини надії на краще життя. Згодом пережили Помаранчеву революцію, після якої, ще більші розчарування огортали кожного з нас. По країні модним стало слово – «Дістало». Багато людей вийшло на протести від зубожіння, від несправедливості, життя ставало з кожним днем гірше. Знову революція… Революція Гідності, принесла нові розчарування. Так званий брат забрав Крим, війна на сході країни. Немов провалля чекає на нас, хто в цьому винен, напевно трохи кожен з нас, але ж риба гниє з голови… Надворі весна… Напередодні Міжнародний жіночий день 8 березня. На зупинці людно… Я, як пенсіонерка, чекала пільгового автобуса. Хоча сама категорично проти пільг, краще б зробили нормальні пенсії. Віддали те, на що кожен з нас заслуговує, відпрацювавши майже по сорок років, а хто й більше, щоб не відчувати себе приниженим. Три дівчини підходили до зупинки, про щось весело гомоніли. Я стояла неподалік, звичайно звернула увагу, в мене ж онуки є такого віку. Дівчатка мабуть по років п`ятнадцять – шістнадцять, всміхалися, одна до одної. Одягнені доволі гарно, яскраві коротенькі курточки, без головних уборів. Ох, ця молодість, всміхнувшись, подумала я, які чудові роки! Раптом одна з них голосно запитала, -Ну, що всі здали бабло? Лишилось два дні, фактично один, коли підемо по подарунок? Одна з них озираючись відповіла, - Та блін, хіба з них всіх здереш, я вже й з батьківським комітетом говорила, щоб посприяли по своїх каналах. Вони нам добавлять. В них майже штука лишилася з тих, що на ремонт класу здавали. До розмови втрутилася третя дівчина, -Ні! Ну не фіга, (оборзели), замовляють подарунки, попробуй догоди! Мій дід, аж за голову схватився, коли дізнався, що такі гроші здаємо. -Ша, ша, тихіше, це ж своїй класній, а іншим вчителям по квіточці, хай вибачають, в них є свої учні, - пригнувши голову донизу сказала перша дівчина. У грудях, аж здавило від почутого. Замовляють подарунки! Ось і пригадала я той випадок, коли мої діти ходили до школи. Дожилися, можна сказати… Сумно, що таким стало життя. І знову я повернуся до думки, що риба, таки, гниє з голови. Чого навчили цих дітей?! Тоді, ще були квіточки! До чого ж ми дійшли тепер?! До того ж всього, ще й ремонти в класах за батьківські кошти роблять нажаль.А де ж Держава? Чого чекати далі? Та все ж душу зігрів спогад за онучок, що ходять до школи, на стільки правду говорили доньки, що вчителі попередили, щоб ніяких подарунків. Значить, ще не все так погано, не всі однакові. Хоча, хочу сказати, букет квітів на свято варто подарувати, як другій мамі, яка навчає, вкладає сили у виховання кожної дитини. Березень 2018р

ID: 786171
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2018 19:15:52
© дата внесення змiн: 05.04.2018 21:29:12
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 16 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Світлая (Світлана Пирогова)
Прочитаний усіма відвідувачами (288)
В тому числі авторами сайту (26) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Lana P., 26.04.2018 - 01:39
життєве джерело мудрості у Ваших творах! give_rose 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Звичайно, вчителі різні. Хочеться вірити, що все-таки більше гідних цього звання "вчитель". Тема актуальна. 16 12 flo21 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння. Я теж так вважаю.Хай щастить Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ірин Ка, 10.04.2018 - 12:23
Складна тема, цікаво написано. Але добре що проглядаєтьтя промінчик надії. 12 12 12 16 smile
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Христос Воскрес!Дуже дякую! Смачної Паски Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Тома, 09.04.2018 - 16:36
give_rose Гармонії в душі,творчих успіхів! 19 22 22 23 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тома, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте прозу. Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Любов Іванова, 07.04.2018 - 17:43
Ми - прочитали і вражені Вашою правдою, Ніночко... А от якби прочитали ті, кому присвячена ця розповідь... frown flo21 flo21 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Любочко!Я була б цьому рада.А вони б напевно знали,що про них не забули.
Зі Святами Вас!!!Смачної Паски! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ВАЛЕНТИНАV, 07.04.2018 - 14:48
Дякую! Життя прогресує, змінює людей та їх відношення до буття.

Зі Св'ятом!
 
Ніна Незламна відповів на коментар ВАЛЕНТИНАV, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Ви праві. Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ніна-Марія, 06.04.2018 - 20:37
Якої непростої теми ви торкнулися, Ніночко. Складне зараз життя... Іноді так дивуюсь, слухаючи подібні історії. 12 12 12 16 21 22 22 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Ніночко!.Рада ,що завітали. Ой на цю тему можна багато говорити. Шкода і вчителів і учнів.Довели людей до ручки,якби життя було б кращим гадаю цього б не було. І діти зараз набагато інші,чим наші,які тепер мають теж дітей і вже дорослих.
Гарних Свят Вам!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ольга Калина, 06.04.2018 - 08:35
12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Олічко! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ганна Верес, 05.04.2018 - 22:16
Потрібну тему зачепила Ви, Ніночко. Все залежить від учителя: і в першому епізоді, і в останньому.А вчителем треба народитися: бути мудрим, безкорисливим, добрим, справедливим. Працюючи в школі багато років, я навіть помітила, що діти (іноді і весь клас) схожі своєю поведінкою на свого класного керівника. 12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Аню! Ви праві...Треба народитися,професія потрібна,доволі важка...
Успіхів Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Капелька, 05.04.2018 - 22:04
Гарно,чуттево,цікаво і актуально! 16 flo07 flo04 flo22 flo19 flo23 flo18 flo22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Дуже життєво 12 12 12 .Було колись нелегко мені із своєю дитиною.Навіть пішов з гімназії через поділ на касти. 17 flo31
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Людочко!Зрозуміло,що є й такі випадки, напевно Ви не одна...Життя складне...
Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 05.04.2018 - 21:12
Дякую, пані Ніно 23 23 23 22 21 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
give_rose give_rose give_rose
 
Дружня рука, 05.04.2018 - 20:17
не змінюємо ми це життя ... немає у нас на це часу ... а потім про щось шкодуємо ... чи вдаємо, що шкодуємо
 
Ніна Незламна відповів на коментар Дружня рука, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!.Гадаю треба зммінювати на краще...
21 23
 
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Медведовська, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Лилея, 05.04.2018 - 20:13
Жизненно...
12 12 16 16 39 39 39 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лилея, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБО! ВСё из жизни.. Успехов Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори