У ставочку за ліском де латаття біле,
Жабка разом з карасем жили не тужили.
Плавали завжди разом, гралися у ладки,
А це якось карасю і говорить жабка:
«Щось я змерзла у воді, погріюсь трішки,
Хай на сонечку мої нагріються ніжки,
Трішки мушок наловлю і комах смачненьких,
А ти поки не сумуй у воді саменький,
Принесу й тобі комах на сніданок друже,
А поки на берег йду бо замерзла дуже»
Швидко вилізла з ставка, на травичці сіла,
А карасику таке бачити несила!
І говорить сам собі: «Набридла водиця,
Мокро й холодно у ній, можна й застудиться»
Зирка заздрісно туди де жаба плигає,
Мить і виплигнув з води. Сонце припікає!
І пісок неначе жар, сушить бідну рибку,
Жабка бачить біда з другом і на поміч швидко!
Взяла в лапки карася, випустила в воду,
« Ох, карасик, не роби сам собі ти шкоду!»
А карасик так зрадів що лихо минуло,
Каже: «Дякую тобі! Ой і щоб то було,
Якби вчасно не прийшла мене рятувати,
Нагарячому піску мусив пропадати!»
І уже з тих самих пір із ставка не рветься,
Зрозумів йому і так хороше живеться.
