Сонячне небо, небесна блакить,
Як сумно інколи, коли не хочеться жить…
Ніколи темрява так не спокушала,
А тепер вона дружиною стала,
Я її люблю, вона любить мене,
А світло ніби щось пусте,
Розчинилось в думках, у темряві, у снах,
Покинуло цей світ, згоріло, неначе прах.
І вдивляючись в пустоти далечінь,
Я шукаю образ твій,
Та залишився він тільки в душі,
Як фото, що висить на хресті,
А на серці біль і страх,
Що я можу бачити тебе, тільки у снах.
Та не приходиш ти давно,
Не вірю, що стало тобі все одно,
І в темряві шукаю я твій слід,
Проклинаючи цей світ,
Світ без світла, надії, любові,
Світ лицемірства у кожному слові.
Світ, холодний наче лід,
Була би ти, сказала б, що не слід,
Ти, те прекрасне, що було в моїй душі,
А тепер в серця моїй тишині,
Не можу відшукати нічого, окрім пустоти,
І ти мене прости,
За такі сумні думки.
ID:
781942
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.03.2018 10:09:47
© дата внесення змiн: 13.03.2018 10:09:47
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|
