Заплету в печаль волошку синю,
Хай небесним цвітом нагадає,
Що на мапі є по центру Україна,
Де крізь терни воля проростає.
Заплету у смуток мак червоний,
Він не в'яне - листя опадає.
Вже давно на сході горе чорне ходить,
Там гірка вода в струмки стікає.
Ще вплету у пам'ять цвіт шипшини,
Запах ніжний серце наповняє.
Пам'ятатиму завжди, що я людина,
У якому б не була я краї.
Та вплету у радість цвіт калини -
Біля хати нас з доріг стрічає.
Покоління хай зміняють покоління
З них нові герої виростають.
Заплету на згадку біле гроно,
Від моїх улюблених каштанів.
Українка я, дитя свого народу,
І співать про це не перестану.
Ще додам колосся у віночок,
Коло завершила жовтим й синім.
Покладу вінок цей у струмочок -
Подарунок Неньці - Україні.
Дякую, Євгене боюсь іноді, щоб пафосно не було але вірш вцілому писався легко, слова, мов з серця виходили дякую Світлані Моренець вона підтримала і дала маленьку пораду
Ні не пафосно а з гідністю патріота. Ще хочу додати майже Вашими словами.
Де з водою кров в струмки стікає.
Там крізь терни воля проростає.
Українець пам’ятай! Єдина
В цілім світі ненька Україна!
Сьогодні поверталась до Києва, ще ніколи не бачила стільки макового цвіту обабіч доріг, можливо то пролита кров проступає квітом.
Дякую, Іринко, що заходите до мене.
Ви справжня донька України. Слова наче ллються у пісню. 
але вірш вцілому писався легко, слова, мов з серця виходили 
дякую Світлані Моренець вона підтримала і дала маленьку пораду
ДЯКУЮ 
