Заплету в печаль волошку синю,
Хай небесним цвітом нагадає,
Що на мапі є по центру Україна,
Де крізь терни воля проростає.
Заплету у смуток мак червоний,
Він не в'яне - листя опадає.
Вже давно на сході горе чорне ходить,
Там гірка вода в струмки стікає.
Ще вплету у пам'ять цвіт шипшини,
Запах ніжний серце наповняє.
Пам'ятатиму завжди, що я людина,
У якому б не була я краї.
Та вплету у радість цвіт калини -
Біля хати нас з доріг стрічає.
Покоління хай зміняють покоління
З них нові герої виростають.
Заплету на згадку біле гроно,
Від моїх улюблених каштанів.
Українка я, дитя свого народу,
І співать про це не перестану.
Ще додам колосся у віночок,
Коло завершила жовтим й синім.
Покладу вінок цей у струмочок -
Подарунок Неньці - Україні.
Дякую, Євгене боюсь іноді, щоб пафосно не було але вірш вцілому писався легко, слова, мов з серця виходили дякую Світлані Моренець вона підтримала і дала маленьку пораду
Ні не пафосно а з гідністю патріота. Ще хочу додати майже Вашими словами.
Де з водою кров в струмки стікає.
Там крізь терни воля проростає.
Українець пам’ятай! Єдина
В цілім світі ненька Україна!
Сьогодні поверталась до Києва, ще ніколи не бачила стільки макового цвіту обабіч доріг, можливо то пролита кров проступає квітом.
Дякую, Іринко, що заходите до мене.