У темряві думок шукаю світло,
Крізь морок болю промінець лювлю.
Маленька цятка блима непримітно,
Освітлюючи стежечку мою.
Гоню з душі я геть думки похмурі,
Ну а вони вчепилися, не йдуть.
Вирують в серці урагани - бурі,
Колючі терни устеляють путь.
Я опираюся! Не дам себе здолати!
Роздмухаю сильніш в душі вогонь.
Переросла покірність вже ягняти,
Хоч ви це й не помітили либонь.
Зневіра зникла. Впевненно йдуть ноги.
Не муляють тернисті більш шляхи.
Мене загартували ці дороги
Не пристають дошкульні реп`яхи.
І сміх ядучий в мене за спиною
Мене не зачіпає, не болить.
Я не боюсь комусь бути смішною
А темряву розвіяла блакить.
Отрута чорноротих язиків,
До серденька мого не пристає.
Мене не збити з обраних шляхів,
Бо мій це путь, і це життя моє!
