Мчать годинника невпинно стрілки,
Заховались пройдені стежки.
І роки, як навіженні білки,
Днів плетуть яскраві ланцюжки.
Як калейдоскоп летять пейзажі,
Літо, осінь, мить і знов зима.
Ми в цім світі тільки персонажі
На пусте у нас часу нема...
Кожен новий день початок пісні,
Кожна мить життя ковток новий.
Всі однакові і всі такі ми різні,
Обирає шлях з нас кожен свій.
Хтось горить і душу обпікає,
Хтось ледь тліє йде по течії.
Найстрашніші хто душі немає
І байдужість сіє на землі...
Найстрашніші хто заради цілі,
Йде по горах трупів до мети.
Ті чиї серця окам`янілі
Не проб`ють проміння доброти.
На планеті цій ми гості тільки,
Прийде час з нас кожному іти,
Мчать годинника невпино стрілки
У шаленнім вихрі суєти.
Там позаду скільки пережито,
Помилок, поразок, перемог,
Радості і горя сліз пролито,
Та писати рано епілог.
Там попереду ще плани і надії,
Не закінченних ще справ багато.
Не здійсненні не пускають мрії
Руки від безсилля опускати.
філософ ти мій! 
