Ах, це Різдво. Ну і пам"ятне воно. І коляда, і щедрівочка,
і посівання на Василя. Свято Різдва. Кому радість, кому сум -
як багато різних дум.
У спогадах Різдво живе. Воно живе, омріяне, нами прожите
і закодоване в пам"яті. Його їли і не з"їли, пили і не випили. Воно
живить душу і п"янить почуття аж до наступного Різдва.
Ну яке життя без Різдва? Коли не народився у дусі , ще
Людиною не звуся, Людиною, яку Дух Різдва наповнює сповна.
І пішла по світу коляда " Нова радість стала...". Тільки згадаєш
свята, вмить наповнюєшся радістю. Свята... Свята ніч. Вона і у
нинішнім дні свій слід полишила. Зима снігом притрусила життя,
різні віруси заморозила. Але іде до весни. Ти своє не проспи.
Стрітення не за горами. Боже дитя прийде на зустріч із
нами, так як зима прийде на зустріч із весною. Ми зиму перемо-
жемо з весною!
І ніякий мороз, а ні холод не зашкодить нам. Ми чекати-
мемо на весну і там, у серці своїм, де хватить місця святам усім.
І так від свята до свята. І най не лише шлунок, але й душа
буде ними багата. Дякуємо тобі, Господи, що дожили до цього
Різдва, відсвяткували його в здоров"ї і доброму гуморі, провели
гідно, завдавши їх Іванові Предтечі на плечі і бувайте свята!
Від Романа до Івана - багатенько вас було. Усе минуло.
Відбулося, добре відчулося. Гей-гой, ойо-йой, заколядуємо іще
усі разом " Небо і земля...". І почують небеса як колядує ще земля.
