Зима мого в душі світанку
Посвятою для неї з тих
Що не з числа, типу, коханки
Але, на жаль, з числа чужих
Мелодій ніжний оксамит
Вона озвучує ментальність
В якій я променем на мить
Затримаюсь на її вбранні
Заплющу очі, стигне в грудях
Не встигнеш жити? А зі мною?
Як можуть покохати люди
І міксувати все це з грою?
Не мою бачити не хочу
Мені потрібна лиш моя
Із ким ти там зникаєш в ночі?
У кому вже твоя душа?
Нехай чужа тепер та нині
Я впевнений, що потребую
По справжньому справжню родину
Яку, мов замок, побудую
Ти знаєш, згадую про тебе
Не забуваю відданих обіймів
Це небо... Це збідніле небо
Колись було насправді мрійним
У відблисках нічної ватри
Втрачаємо минуле все
І усвідомлюємо втрати
Лиш коли втратимо себе
Милуй мене своїм "кохаю"
Нехай то була і брехня
Не головне, що тілом помираю
Страшніше, що вмира душа...
