|
Сижу я на мамбі,та й думку гадаю.
Чого я не пташка,чому не літаю.?
На небо дивлюся , там бачу Кусто.
Сидить він на небі, на вус все мотає.
Повітря не бачить,але ще вдихає.
Від злості до мене ,він пар випускає.
Чому так буває,і все в нього є.
І хата,і жінка,і донька росте
Здається для щастя хватає всього.
Та й Путін ,недавно,НашКрим в подарунок,
Для нього придбав,забравши у Галі,йому він віддав.
Той Крим, що для неї, Хрущов колись подарував.
Останню надію ,у Пташки забрав..
Туда він поїде по новім мосту.
Дивлюсь як радіє,він аркам залізним.
Важкії такіі,на мамбі,кожен день підійма.
Страшенно не любить,він тут Гальчитай.
Хоч сам і незнає,чому він так злиться,на мову її.
Сміється він з неї,на мові не рідній ,чужій.
Котру так відмінно ,учила вона.
І казку одну ,напишу тепер я
Всі в цілому світі,навчають дітей.
Ту мову рідненьку, діди їхні вчили
Которії пташок ,в білий світ відпустили
Чекають на них із далекіх країв.
Щоб ті розповіли ,як в світі живуть.
Рідненькою мовою,разом із батьками.
Новини повідати ,та поклекотати.
Для кожної пташки кордонів нема.
Коли вона знає, всі мови добра.
Піднявшись у небо,навчившись літать.
Вона розрізняє, лиш в небі Орла.
Він пташка велика,летить як літак.
Та падає стрімко щоб Зайця піймать.
Ще можна побачить,як він підійма.
Малесеньку Мишку ,в своїх пазюрах.
Та Пташкі маленькі, бояться його.
Живе він один, у своєму Краю
Далеко ,десь там, у Темнім Гнізді.
Нема йому рівних,шепочуть Пташки.
Він так шкутильгає,як в Пана індюк.
А сам розмовляє лиш,силою клюву.
Щоб Зайця в Карпатах спіймати йому.
Летить над полями,і морем летить.
Та бачить отару ,Татарин пасе.
Чому я не можу,Ягнятко украсти.
Подумав Орел,і ястребом кинувся в низ.
Ягня запищало,незнає чому.
Татарин руками махає йому.
Воно ще незнає,що це для Орла.
Спожива для пуза,йому необхідна.
Ягнятку цікаво,що в небі летить.
Орел міцно держить у клюві своїм.
Над морем великим летіло Ягня.
Та бачило міст ,там великий такий,
І вітер всесильний ,його колихав
Ой як все красиво,я мабуть Орля.
Мене загубила Велика рідня
І я повертаюсь до рідного Краю
Мене там чекають ,ось дядька Орла
За мною ,всією сім”єю ,прислали рідня
Хіба воно знає,що в світі буває біда.
Маленьке,дурненьке ,наївне Ягня.
Ось буря здалека ,тут в мить налетіла.
Всі в світі великі ,мости потрощила.
Вода піднімається вище дахів.
Та дощ так неспинно десь в світі біжить.
Ягнятко від вітру, хитать почало.
Від дзьоба орла,вже спина болить.
Воно запищало,ще довго летіть.?
Орел відповів,ти ще продержись.
І тут почалася така круговерть.
Ягнятко трусило,вертіло ,
Аж дзьоб у Орла вивертало.
Не втримав Орел,споживу свою
Ягнятко із неба ,мов каменем,падало в низ
Лежить і здихає,чому я такий
Ніколи мені не везе у житті
Та де ж йому знати,що доля така
Не може він вибрати,й стати орлом.
А в небі від смутку Жар-Птиця літала.
Була в неї мрія ,тай тую украли.
Був острів один,в якому жила.
Додому вернулась,його вже нема.
Тут смуток і плач її охватив.
Як би ж було знати,що станеться так.
Вона б вже ніколи із дому не йшла.
Тим часом Орел,загубивши Ягня.
Він Зайця побачив, що стрімко біжить.
Дай думає , цього собі ,на обід занесу
Прийшлося тут в небо піднятись Орлу
Щоб яструбом Зайця зловити йому.
Та де ж було знати Орлу,що зараз,
В цю мить,Жар-Птиця у небі,заплющила очі
Та крила зложила,від смутку і горя, вже падає в низ.
Біди не чекаєш,та може прийти,
Бо доля така, тебе вже спіткає,мов грім літака.
Ось Птиця , вже майже мети досягла
Щоб та поховала в далекім краю,
ЇЇ молоду, холодна земля.
І тут щось тепленьке, пухнасте,із нею упало додолу.
Не знала Жар - Птиця,що збила Орла.
Жахнулася так,що аж дух завело.
Орел тяжко дише,але ще живий.
Та й каже він їй,ніколи не думав,
Що так я помру,я завжди Ягнятко , для себе.
З миттєвого лету ,вбивав.
Пробач мені Орле,та я же хотіла.
Сама я померти, до низу летіла.
Так слізно кричала ,десь Пташка у лісі.
Що люди з далека,цей крик її чули.
Ой бідна та пташка,кричить бідолаха.
Хто так в нашім Лісі,її налякав.
Ось так и загинув , Великий Орел.
Сидить вона тужить,та що з це таке.?
Забрали у мене ,все щастя моє.
Та вмерти не дали.
Під мене й Орла ще підклали.
Поплакала трохи,а рани болять,
Крило перебила ,не зможу літати.
Устала на ноги,та дивиться, де я
Я тут ще ніколи не була в цім краю.
І сонечко світить,і квіти ростуть,
Маленьке озерце ,розгледіла вмить.
Їй пити схотілось,та рани омити.
Не дали померти,так буду я жити
Хоча вже ніколи не зможу літати.
Уріжу я крила,бо вбила Орла.
Я буду ходити ,в своєму Раю.
Та казку збудую,я в тихому Лісі.
Ніхто не побачить як буду я жити.
Лиш Заєць з Ягням ,будуть в гості ходить.
Пройшли вже роки,від тієї пори.
Коли тая Пташка убила Орла.
Та люд гомоніти про казку почав.
Що в світі далекім ,в далекім краю
Живе там Жар-Птиця, не може літати.
Сидить на престолі,в Великому Храмі.
А з нею там поруч,Ягнятко із Зайцем стоять.
Все квітне в її стороні,і весело в Лісі співають.
На мові своїй лісовій,яку та я Пташка.
З далеких Країв , в той Ліс принесла.
Квітучою стала її сторона.
Це мало хто бачив ,але
Подейкують в світі,що бачив її
Сліпий один старець,і зразу прозрів.
Отож бо й воно живемо й і не знаємо ми
Що з нами спіткається ,де і коли
Коли ми на других так грізно напали.
Орел піднімався,щоб Зайчика вбити,
А смерть тут Орла , митьєво настигла.
Хто казку читав,значить очі ще бачать.
Той діток навчить,що красти й вбивати не гоже.
Бо хто його знає,що завтра для нього.
Йому приготовила доля.
ID:
758479
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.11.2017 01:11:13
© дата внесення змiн: 03.11.2017 01:36:17
автор: Гальчитай
Вкажіть причину вашої скарги
|
