Медовий запах і на дотик небо...
Словами так ніхто ще не торкався.
А як тепер? Тепер уже не треба!
Уже усім чим можна ти поклявся.
Яка омана, Боже, звідки в слові стільки сили?
Терпкий осадок і солодкий біль...
Які майстри тебе цьому навчили,
У квіти й трави маскувати серця цвіль?
Не знаю я, не хочу знати,
як це, продати тіло без душі?
За безцінь, голосні цитати,
за мертвий спів незримої глуші.
Чи можна серцем прагнути і просто так забути,
Відкинути сумління й повз пройти?
Мене не зрозумієш, мною важко бути.
Але я дякую, що не така як ти.
Де зараз чоловіче слово, де поділось?
Відверті, щирі обіцянки в темноті...
Забулось? Зниклось? Загубилось?
А публіка най аплодує, там ж самі святі!
Я піднесу тобі букетик квітів
Під сцену... і під оплески піду
Більше не буде завчених напам"ять текстів
Так і лишивсь артист сам в першому ряду.
ДУЖЕ ГАРНО
