17.01.2016 г. в 00.40, в Одессе, в результате ДТП (по пути в областную больницу на операцию) погиб известный нейрохирург Владислав Комаров, служивший добровольцем в зоне проведения АТО.
Ему было 43 года.
В Одесі то сніг, то дощ.
На Хрещення чекають мороз.
Викликають, і ти спішиш,
Є кого рятувати знов.
А у небі зірок нема,
Хоч би сяяла там одна.
Ожеледиця за вікном,
Темна ніч і дорога складна.
Догорає твоя свіча,
Вогник б'ється ще мить, ще мить...
За тобою весь рід стоїть,
Але янгол твій спить і мовчить.
Крила білі склав за спиною,
Притомився поряд з тобою.
А в АТО відпочинку не знав,
Сотні раз від біди захищав.
Ти по краплі життя віддавав
Тим, кого рятував.
На війні в шпиталях, в бліндажах
Без умов день і ніч працював.
Скільки був на краю, де біда
І велика ціна — життя.
Скількох сам від межі відвів?!
Повернув матерям дітей, а дітям батьків.
Як народяться в них дітлахи,
Знай, що це і тобі завдяки.
Хай в країні зростуть соколи,
Лікарі-герої, як ти.
Кожен раз питаю усіх
(Хоч ніхто не знає, ніхто!),
Чому кращі з кращих ідуть,
Залишають світ і тепло?
Твій ліхтарик горить — не згасає,
Проблисковим вогнем з небес.
Небайдужа душа зігріває,
Усіх, хто несе свій хрест.
02.2016р.
