Така слічна нині восінь- то сонце, то хмари,
Так юш людям Бог дає, би з мо всьо зибрали.
Зночи міхи спорядили, плуги юш на возі
І сусіди посходились, стоят на дорозі.
У селі так заведено- вчора були в Каськи,
А день скорше з мо копали у свахи Параськи.
Позавчора у куми- нашої Олени,
Нині сі знов позбирали- йдут усі до мене.
Всьо зладила, навіть їсти- в полю так смакує,
Тілько бульби на вогни Стефко нам зладує.
Взув сі Стефко мій в кальоші, жи вислала донька,
Такі- мают дзюрочки і дуже мігонькі.
Шлапав цілий день за кіньми, аж сі порох курит,
Як скінчив усьо робити, капці ті з ніг шпурив.
Я сі дивлю, його ноги стали чось п'ятнисті:
-Йди но Стефку, сполочи, дам ти я водиці.
Стефко ноги сполокав- плями сі лишили,
-Шо сі стало із тобов, плями сі не змили?
-Боже милий шо то буде? Дістав їс краснуху,
Зів їс певно с тутов бульбов якусь дурну муху.
Ті м просила- руки мий, вон вода в гарафі,
А ти казав, жи то ніц, жи ті шляк не трафе.
Ям чепила теліфон- шукаю нумери...
До священника, на цвинтар- до тих гардінерів.
Кінський дохтор ми повів, би лігав на возі,
Положити мокру шмату на писок в дорозі.
Та шо мают ноги з писком? Чось ми стало дивно?
Та най буде- може ноги, тре би було видно.
Сіла м, плачу- світ не милий, кума мі втирає,
А мій Стефко сі регоче, мало не вмирає.
Каже мені:- Глупа бабо, то загар від сонця,
На кальошах ті дзюрки, як в хаті віконця.
Не плач Касю- я живучий, як той "Змій Горинич",
Ні колом ми не доб'єш, ні від мухи згину.
Муха, бабо, то є м'ясо, а може і сало:
- Ми від сміху, моя Касю, живіт злоскотало.
