Кімната в Києві. В кімнаті Актриса і Настроювач жінок. Сонце в тиші.
Актриса:
Ви музикальні; з Вами…
Соковито, легко мовчати…
Тиша наповнена…а щось звучить…
Настроювач жінок:
Я музику почути зміг.
До зяви Божих звуків–
Для жінок
Влаштовуються спроби нісенітниць,
Маленькі крутики чуття іскрять
Дотично серцю – й пропадають в тьмі…
Ви – ясно ввійшли в музику тиші.
…Йде лапатий сніг; дивіться.
Актриса:
Я його почула.
Настроювач жінок:
Любов’ю бачите; те, що в снігу летить
Обняти землю.
Актриса:
…Який політний…розріз очей Ваш…
Погляд витримати неможливо.
…Як вперше сніг іде.
Підемо на вулицю?
(Підходять до вікна, вслухаються. Накидають одяг, виходять)
Вулиця і сніг в Києві.
Йдуть Актриса й Настроювач жінок.
Актриса:
Я чую, як живе душа.
В мені є Бог, вступаю в чистоту –
Тьохкає серце й виростають крила…
Настроювач жінок:
З Вашого голосу вирізьблююсь
Все вище, мов згадую, чи впізнаю.
Актриса:
Промовте звідти…
Настроювач жінок:
Вершина серця Вашого така; до Вас ішов –
Як на вершину: найперше відривались
П’явки, висмоктуючи сили із душі. Тоді
Забігали думки середні ь– на відстані втікали
Від сонця Вашого» а третій відтинок шляху –
Молитва. Так допускав до себе чистий
Дух. Так відривалося життя красунь
Майбутніх, – бурі й невдачі…
Актриса:
Кожен із гребеня удачі бачить,
Як хвилі рвуть закручених; і годі:
Час підійма фігурки прозвучати –
І канути. Та ми не там.
Не хочеться нічого думати…навіть діяти…
Настроювач жінок:
Бо музика звучить.
Лиш через триста літ
Влетять в повітря, яким дихаємо ми,
І буде час без втоми дивуватись.
І все т а м є, – чого за всіх переживати?
(Якшо не є шляхетність духу – те, що є,
Рано чи пізно вилізе з людини…).
Час йти з життя театру – і пробачень
Хай просить вищість. Ох, прощаймось.
Піду примірятись; вже Небо ниже,
Лиже від голови до п’ят.
(Вслухаються, прощаються, мовчать.)
