Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Солодкі уста /проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Солодкі уста  /проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 7

Пошук


Перевірка розміру




Солодкі уста /проза /

Солодкі уста Ховалося сонце за обрій….. І літній, яскравий день поспішав на відпочинок….. Небо частково сіріло, а де – ін - де, ще голубіло.. І тихо, тихо над рікою лише час від часу шурхіт в зіллі, а жаб не чути, вже пройшли їхні весілля…Спека доймала всіх, напевно зморені, чекали прохолоди… Аж чути зненацька,» Хлюп « і знову «Хлюп», це рибки у воді танці заводять. І вже вода кругами то ближче, а то далі, вона ставала з фіолетовим відтінком, а на фоні побагровілого заходу ледь рожевіла і раптово темніла. Вони стояли біля річки… Вона струнка, доволі височенька білявка, волосся розпущене, ледь дістає до пружних грудей. Він стояв поруч, немов Геракл, чорнявий красень, не міг від неї відвезти очей. А в неї вони смарагдові і такі світлі, світлі, погляд ніжний, добрий, щирий, причаровував його. Він обійняв ніжно за плечі, зловив уста не міг відпустити, вони ж здавалися йому солодкі, ніяк не міг ними насолодитись. Вона тулилася немов дитя в його обіймах потопала.. Сама ж тремтіла, почуття свої ледь приховувала і в душі страждала. Солодкі поцілунки п`янили, ледь стримувалася, щоб не сказати кохаю, бажання бути разом, горіло та мала силу змовчати. А, як віддатись тій спокусі, щоби і слова не проронити? Трепіт у серці та на душі гірко, журба бере... Коли побачить свого друга? Ось зараз в останній вечір, може востаннє взяв її за плечі…А, що завтра рано на світанку? Ні, не буде вона радіти ранку! Літній вечір догорав, а він так ніжно цілував і вже потопав в її обіймах…. Чоло, уста, обличчя все обцілувала, неначе зваблювала, його бажала, а потім різко відхилила, неначе погляд свій втопила, десь там, на глибині річки… Підступала прохолода…Зненацька качка закричала… Вони здригнулися та погляди їх обіймались… Сергій труснув головою, здавалося захмелів, -Ти, що поспішаєш? Адже сьогодні останній вечір.. Вона долонею прикрила йому уста, -Ти не кажи так, прошу, не кажи… Скажи чому і нащо потрібна нам всім ця війна? А я ж благала тебе не йди, боюсь біда прийде неждана, а чи я може тобою не кохана? Нащо покидаєш? Чому дав згоду? А чи я маю не гарну вроду, щоби покинув і поїхав? -Наталко! Нащо ведеш таку мову? Адже ти знаєш кохаю, я тебе кохаю! І відчуваю твої почуття теж такі. Він знову почав цілувати, ледь вирвалася. А він хвилюючись, -Чому мене відштовхуєш? А якщо це востаннє, ти ж знаєш не всі повертаються з війни… -Мовчи, прошу мовчи! А потім вона схиливши голову, погляд під ноги, -Нехай! Вже ніжно поцілувала його в уста, прошепотіла, -Нехай так буде, візьми, я твоя…. По краю неба повний місяць в легенькім тумані, ледь помітно переливався…. І де-не-де виринали зорі, час від часу не сміливо мерехтіли… Тиша запала навкруги, ніч неначе все заворожила…. Світало… Перший спів зяблика розбудив Наталю, не могла поворухнутися, боялась його розбудити…. Ковтала непрохану сльозу, як - то можна тепер мене залишити, подумала та раптом себе сварила, якась дурня лізе в голову. Пригадала, як він все шепотів їй, що солодкі уста вона має та, що кохає. Від річки чути часте хлюпотіння води. На протилежній стороні річки в очереті виднілися дві качки, які час від часу ховали голови в воду, тирчали одні хвости. Наталя таки тихо піднялася, попід кущі неподалік побачила великі ромашки, чомусь захотілося поворожити, їх там було три. То добре, подумала, гарне число. Вже біля річки пелюстки кидала, все добре, кохає, остання пелюстка поплила по річці. Сонце освітило обличчя Сергія, він відкрив очі, подивився на телефон, побачивши її біля річки, гукнув, -Ходи до мене сонце моє, будемо вже збиратися. Ніч нас з тобою благословила, була за свідка, тепер ти мені перед Богом дружина. Дочекайся, я тобі вірю, тільки дочекайся…. Тут зовсім не далеко до села, як кажуть рукою подати. Він обіймав її і знову цілував і вона теж не хотіла відпускати. Він цілував її неначе з уст пив нектар. А її у грудях давив той тягар, неначе камінь ховався, а він йшов і всміхався. Серце щеміло, як було радіти, останні хвилини разом. Ніжно дивилася на нього, ловила погляд той ласкавий, чогось боялась… Як не боятись, адже йде воювати, захищати неньку - Україну від кремлівської навали, чи від чеченців, від всякої багнюки, яка там розвелася в Росії. Холодні руки стали немов лід, коли дивилася автобусу в слід, який набирав швидкість, їхав до Києва..… Пройшло два роки… Всього було… Пів року дзвінки, листи, а потім на передову… Журба і біль, переживання і страждання…. Стільки недоспаних ночей та не вмирала надія і надихало на життя, маля, що під серцем носила… Зовсім обірвався зв`язок, три місяці лише одні страждання, ні звістки, ні листа… Якби ж він хоча б взнав, що вона носить дитя. Пішла до церкви…Боженьку просила, щоб повернувся, чи дав про себе знати… Вечорами, зі сльозами на очах, тужні пісні малюку співала… Малий Сергійко неначе розумів, дивився на матусю так уважно, неначе щось сказати їй хотів….А очі, ті очі, то від тата і вона думкою вже багата, повернеться, обов`язково повернеться.. Того вечора вороги йшли в сторону Авдієвки, бій був жорстоким. Стріляли « Смерчі», « Гради», гаубиці, міномети, земля здригалася, стогнала від снарядів… Їх троє залягло в одній з зруйнованих хатин, всі молоді, неначе відірвало від світу. Урвище за урвищем, немає рівної землі, побачили, як зайшов ворог, прочісував район. Раптом голос тихий, тихий, -Синочки, ось сюди, сюди йдіть, тут не знайдуть вас. Старенька, зовсім немощна бабуся їх гукала в на пів зруйнований погріб. То напевно доля, думав Сергій, були б в полон потрапили всі та якби то сам, то пішов би на пролом, а там, що було б так і було. Та хлопців шкода, всі ж молодші нього. Вже добре було чути чужинців голоси, почала земля сипатись за комірці… А потім все тихіше було чути, лише сміх і кілька матюків. Дивилися один на одного, як злякані лані та раптом усмішка з`явилася на обличчях, Сергій витрусив землю і пошепки, - Напевно пішли пити, хтось з них кричав, щось про горілку, мабуть таки будуть пити. Старенька перехрестилася, - Зараз нап`ються, треба почекати. -Бабусю, а ви не боїтеся тут самі? - раптово хтось з хлопців запитав. -А, що онучку вже мені? Дідусь два місяці, як перед Богом представ, не піду звідси, он, там в городі його схоронила. Як на життя, виживу, а ні, то так і буде. Мені вже вісімдесят, може досить жити. Он їсти є, в кутку, в ящику дещо, тож не пропаду, а там дивися й ця клята війна закінчиться, може опам`ятається Росія.. Сергія немов током пронизало, -А може з нами підете, ми допоможемо. В якомусь селі, де не стріляють, знайдемо вам хатину. -Ні ,дякую! Я діді так любила, мені покинути його не сила, ось зовсім стемніє та й повзіть, в тому напрямку, - старенька показувала рукою на захід. Аж через три дні випала нагода повернутися до своїх. Стільки думок, переживань випало на хлопців. Сиділи тихо, боялися пчихнути, чи кашлянути.. .А бабуся все молилася Богу, просила, щоб допоміг дістатися онукам до своїх. Контракт закінчувався, Сергій схвильовано писав листа, що скоро повернеться, як тільки прийде заміна. Він так про народження сина і не дізнався. Телефон загубив, а потім якийсь час заборонили спілкуватися. Не знав чому та часом в голові гуділо, неначе знову летіли, свистіли снаряди, намагався згадати номер телефону та все марно. Він чомусь навіть не допускав думки, що Наталя не дочекається його. Лише кілька хвилин спокою і вже думками про батьків та про неї. Облизував губи, йому все здавалися солодкі, як після поцілунку. Яскраве ранкове сонце промінням било в обличчя…. Легенький вітерець розвівав волосся. Нарешті вона на місці, біля річки, тут де вони були разом, два роки назад. Сергійко по дорозі, від покачування коляски заснув. Накрила тоненькою хусткою, щоб часом не залетіла муха, чи бджола, чи якийсь комар. Неподалік схилилася молоденька плакуча вербичка, а біля неї кущ шипшини. Помітила їх, пригадала, які вони були набагато менші два роки назад. Наталка подивилася навколо, на тому самому місці росли три ромашки, як тоді, всміхнувшись зірвала їх і підійшла до річки, обривала пелюстки і кидала в воду, -Приїде, не приїде, любить, розлюбив, приїде не приїде… Вона дивилася в воду крізь сльози, не хотіла думати, про щось погане. Тільки й думки, вже минули два роки, ні слуху, ні духу, а може в полоні? Що тоді? Ні, якби щось сталося, то вже б всі знали в селі, заспокоювала себе. Відволіклася, побачила пару лебедів, які неначе дрімали біля очерету, прихиливши один до одного голови. Велика жаба, ропуха, спокійно здалеку поглядала на неї. А по воді йшли круги від риби, яка час від часу хлюпалась з води в воду за одну мить. Над річкою літала бабка, а потім поруч з нею неначе завмерла на місці. Вода в річці чиста, прозора, видно водорості і зграї маленьких рибок, які все кудись поспішали. Вже поверталася додому, син міцно спав... Приклала руку до лоба, все добре. Такий міцний сон, напевно свіже повітря на користь. Вона з коляскою виїхала на пряму дорогу, вздовж неї верби і крислаті горіхи. Сонце світило прямо в очі, примружилася, здалося, що хтось йде назустріч. Зупинилася, перевела подих, руки напружено зажали ручку коляски. Чи це здається ,чи ні? Ледь не втратила свідомість, шалено забилося серце, голос тремтів, -Сергію! Сергійку! Присіла біля коляски, потім стала на коліна, склала дві руки до купи, приклала до грудей, заплакала, як дитина…. Щасливі? здивовані очі, сльози радості бринять на віях і теплий, ніжний погляд, який вона так чекала. Він цілував її солодкі уста і час від часу, всміхаючись, дивився на малюка. Той спав розставивши рученята, неначе хотів обійняти тата. Яке - то щастя бути разом! Липень 2017р

ID: 751949
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.09.2017 07:48:23
© дата внесення змiн: 24.09.2017 07:53:13
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 20 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Валентина Ланевич, Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Lana P., Ніна-Марія, Надія Башинська, КВолынский, Світлая (Світлана Пирогова)
Прочитаний усіма відвідувачами (405)
В тому числі авторами сайту (40) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 11.01.2018 - 11:43
Дуже боляче читати про війну, але про це потрібно писати..
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую за теплі коментарі! Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Наташа Марос, 29.09.2017 - 17:02
heart Ой, Ніно... tender Дякую за щасливу кінцівку твору!!! 45 flo12 flo12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте.Всього найкращого!!! 19 22 22 give_rose
 
Чудово. Класика сучасного оповідання. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
геометрія, 27.09.2017 - 13:22
Дуже сподобалося, Ніно! Прочитала на одному диханні! якби ж уже швидше закінчилася ця нікому не потрібна війна, як же було б добре... 12 12 love11 42 16 flo36 flo06
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Так сюрпризи нам посилають знову і знову привіти (побратимів).Рада,що завітали. Від ТБ не відхожу.Дай Бог все владнається. Всього найкращого!!! 19 22 22 give_rose
 
Лілея1, 27.09.2017 - 07:56
Чуттєво, емоційно і до душі
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лілея1, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте мої твори.Всього найкращого!!! 19 22 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 26.09.2017 - 21:10
Заставили читателя переживать...
Красивые любовные отношения...
Поведали нам о разлуках и тревогах...о рождении счастливой семьи... Проза Ваша привлекает! 12 flo36 Браво! friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо! Рада,что читаете. Спасибо за тёплый комментарий. 19 22 22 give_rose
 
Елена Марс, 25.09.2017 - 19:36
Ніночко, моя ви хороша! Проза - то ваше... Як гарно в вас виходить! Я б так не змогла. Читала на одному подиху і хвилювалася весь час... Так хотілося щасливого фіналу і він дійсно щасливий. Сподобалось і те, як ви в прозі зуміли заримувати деякі рядочки. Дякую вам... Не пошкодувала, що зайшла. 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Елена Марс, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Я рада,що сподобалася проза. А пишу...так воно само по собі інший раз так лягає,мене не питає.Успіхів Вам,дорогенька!!! 19 22 22 give_rose
 
Олена Шабанова, 25.09.2017 - 18:25
Гарно! Люблю Вас читати!
Дякую!
give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олена Шабанова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Багатенько пропустили.
Заходьте,буду рада.
Всього найкращого Вам!!! 19 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 25.09.2017 - 15:45
Цікавий твір з щасливим кінцем, саме те що треба особливо в наш час! 12 12 12 16 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що сподобалась проза.
19 22 22 give_rose
 
Микола Карпець)), 25.09.2017 - 15:12
12 16 17 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Микола Карпець)), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте мої твори.Всього найкращого!!! 19 22 22 give_rose
 
Нея, 25.09.2017 - 14:38
Гарний сюжет. Щасливе завершення. З насолодою прочитала. Дякую.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Нея, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Ніколь Авілчаду, 25.09.2017 - 08:21
12 16 Гарний твір, приємно, що хлопець повернувся... flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніколь Авілчаду, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Успіхів Вам і натхнення!!! 19 22 22 give_rose
 
Lana P., 24.09.2017 - 22:18
і назва, і твір 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаэте. Всього найкращого! 19 22 22 give_rose
 
Лана Мащенко, 24.09.2017 - 20:10
Яке то щастя - бути разом. У наших фантазіях завжди все складається добре. Щасливий кінець. Якби ж то так було і у житті. Та маємо тільки сподівання та надію на це.
Ваша проза жива, торкається самого серця, розбуджує у душі прекрасне. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лана Мащенко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте мої твори. Підтримуєте моє натхнення. Всього найкращого Вам!!! 19 22 22 give_rose
 
Ніна-Марія, 24.09.2017 - 18:33
Дякую, Ніночко, за таку чудову розповідь, з таким прекрасним закінченням. 12 12 12 16 21 22 22 flo13 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Життя і так складне.Нехай у всіх все складається на краще. 19 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори