Не зосереджено дивлюся у темноту
за вікном.
У вухах цвіркотить чи то біль чи то час .
Ця кава , мабуть , була заміцна перед сном .
Останній світлячок вдалині погас .
Так мало залишилося , буду їхати до тебе...
А у грудях чомусь ніби камінь приляг .
Так багато гіркоти у мене
від попередньої довіри і страх
простяг
свої холодні руки .
Та темнота якась байдужа ,чекати поради даремно .
І чим більше дивлюся ,
розуміючи жах , того ,
що я нічого у життя не вчуся .
Скільки кпинів , падінь , образ і обману
довелося пропустити через серце .
Дивно , що воно ще не здається
і вірить в якесь диво і щасливий кінець чи початок .
Пульс сповільнився , страх сміється .
Та я вже виросла із дівчаток .
Все на краще , що стається .
