Я немов пішохід
у своєму житті ,
все по обочині.
Все турую як лід
обставини скорчені .
Ніби попри вітрину
красиву проходжу.
Та чомусь входу
ніяк не знаходжу .
Я бачу світло зелене .
Так далеко від мене .
Добре , що свіжий вітер
приносить запах квітів .
А сонце зігріває
пилинками світла .
Може і пройтися пішки
не так вже й погано.
Замочити б іще в росу щастя ніжки .
У рожевий ранок .
А обочина , насправді
ширше дороги .
Розминутися легше з тривогами .
І побачити очі навпроти
від яких кров закипить .
Хіба на швидкісному
зловиш таку мить ..?
