1.
у час, коли
ця путінська війна,
серед руїн
сиджу сумний на лаві.
у спогадах блукаю
наче в снах...
- ...запрошую Вас, пані, я до кави... -
і на чолі
вінок Богів із лавру.
чоло схилив
у долю непросту.
заплющив очі.
п"ю неспішно каву... -
явились Ви
самітна у саду.
2.
не літній сад,
вже серпню день останній...
там буде осінь
мерзла і сумна.
і, певно, Вас
я більше не згадаю
у час, коли
ця блазенська війна.
загорне Вас
осінній листопад
і поведе,
утопить Вас в тумані.
у розпачу
хитнеться вітром сад,
обіймуть віти
спогад мій оманний.
3.
...де за столом
сумний сиджу на лаві
серед руїн
у обріях вікна
у час, коли
кривава ця війна
і московит
здобув дурної слави -
убивці,
терориста,
брехуна,
загарбника земель,
ізгоя,
хама...
...в розбомбленому дворі,
вся розламна,
скрипить в завісах
брама
в болях
дня.
31/08 - 2017р.
дякую за відгук на вірш...я з Вами згодний!..бачити на власні очі агресора, який збігає піною у зненависті до нас і робити вигляд, що наче нічого такого страшного не відбувається... - така "толерантність" дійсно нас знищить, бо вона приховує байдужість...іще раз дякую за прочитання
Схоже, це не байдужість, а якась своєрідна "доброта". Якесь внутрішнє народне переконання, що якщо агресор "наїсться м`яса", "нап`ється крові",
то подобрішає, відстане.
І запанує віковічни мир і дружба між вовками і вівцями.