видаляю слова, на цитати розіб/ю твій погляд,
бо то скорений Всесвіт, ще б/ється жалями в мені...
я не винна, що так... покартається осінь- недогляд...
що ти хочеш спитає, а часу краплини сумні...
запізнілим дощем все навколо невпинністю ллються.
я не хочу в майбутнє...я хочу в минуле, назад...
ти чекаєш мене, то хвилини і вічність сміються...
я не хочу, ти чуєш ,втомилась від болю порад...
бо не бийся в мені таким гірко -сумним, непрощенним...
відпускаю поволі, а ти осінь тримаєш в руках,
у терпких із надії, а вернутися, ми нездійсненні...
видаляю слова, що так міцно прошиті в серцях...
з щирим серцем і гидоту говорять!
говорити людині, що з неї ще буде людина - дуже щира зверхність і самовивищення себе і приниження гідноств співрозмовника.
Шана