Спустивсь на землю прохолодний вечір,
Вдягнуло місто сутінки на плечі.
По небу зорі нічка розгубила,
І розгорнула чорні – чорні крила.
Затихло все лиш соняхи у полі
Про щось шепочуть золотоголові,
Тополі й верби у журі зітхають,
Бо зовсім близько осінь відчувають.
Втомилось літо спеку роздавати ,
Йому у вербах солодко так спати.
Ні солов’я не чує, ні цикади,
До передачі вже готове влади,
Владарювати Літечку не сила,
Жарінь нестерпна і його стомила.
Не хитрий скарб зібрало у торбину,
Прозору осідлало павутину,
І полетіло десь відпочивати,
Просило рік на нього почекати….