Тривога пам’ять обійма,
І все повільно оживає,
Все те, чого тепер нема,
А в снах іще воно триває.
Побачила я дивний сон:
Мов поміж гір лечу на крилах,
Внизу – ще декілька персон,
Всі люльки миру закурили.
У всіх у них – по булаві,
Гетьманській. Значить, владу мають.
Конфлікти в них, нові й нові,
В напрузі весь народ тримають.
Усі вони складають план,
Державу як урятувати,
Щоб українець став ще й пан,
Добробут міг свій планувати.
Нарешті мир стає царем
Ув молодій моїй країні.
Невже забудуть все старе
Та й відбудують ті руїни?
А там он сонечко встає,
Щоби усіх теплом зігріти,
І житло в кожного своє,
Батьків шанують їхні діти.
Трудитись, вчитися спішать,
Захоплення свої теж мають,
Радіє й світиться душа
У кожного. Та і сама я
Спускаюсь нижче до землі –
Повірила, що сон правдивий,
Коли ж в державі у моїй
І справді буде таке диво?!..
Ганна Верес (Демиденко).
Який же славний твій сон, Ганю! 
