Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Земля кругла /проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: Земля кругла  /проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Книгарня | Літературні премії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 20

Пошук


Перевірка розміру




Земля кругла /проза/

Шановні друзі подаю прозу вдруге, бо при копіюванні сталася помилка, зникло декілька сторінок. Тож запрошую! Земля кругла Літо… Яскраве сонце пробудило Валентину… Проміння падало прямо на обличчя, аж пригріло. Повернулася на бік, нагадала, що у відпустці, усміхалася. Можна довше поспати... В кімнаті тихо, лише чути годинник, так чітко б`є неначе крокує, напевно відраховує так і роки, подумала…. Чому так поспішають і хто керує часом і життям?! Здається ,щоб не сталося, а час іде і годинники все його супроводжують своїм музичним тактом -»Тік - так. Тік - так. Тік – так». Потягнулася, труснула головою, пофарбоване в каштановий колір густе волосся розсипалося по подушці, немов розчісувала руками, від задоволення примружувала очі і просто дивилася в вікно. По синьо голубому небу немов розсипаний пух, де – не - де виднілися біленькі хмаринки. Треба вставати, бабуся напевно вже пішла на базар, а Сашко довго буде спати, його, чи й добудися зранку… Так час пливе, вона добре відчувала, дивлячись на сина. Та помилка зроблена в молоді роки залишила рану на серці. Та одночасно придавала сили, дивлячись на Сашка, відчувала, що не все втрачено, треба жити, радіти. Адже хлопчик ріс розумним, винахідливим, ласкавим, ще й не дуже вередливим. Та хто батько його, вона так і не змогла пригадати… Їй тоді було вісімнадцять, мріяла вчитися на лікаря, хоча батьки говорили, що туди треба гроші, так просто не поступиш, все ж наважилася, хотіла обійтися без опіки. Здавалося все добре, вирвалася на волю, від батьків, від їхніх нарікань, хотіла самостійного життя. Їм все було не так, то не йди до клубу на танці, то не одягай коротку спідницю, то не фарбуй волосся та не роби макіяж. А воно ж молодість, так хотілося бути примітною, адже була славна, очі, як волошки, сині – сині, сама круглолиця і щічки, як рум`яне яблучко. А хлопці все чомусь обходили, як кажуть стороною, немов не помічали її. Так, вона одягала коротеньку спідницю, але ж їй було ,що показати, ніжки витончені, красиві. Все крутилась перед дзеркалом і в думках, адже гарна я… Кожному хлопцеві, кожній дівчині в такому віці хочеться комусь подобатися, хочеться, щоб хтось звернув увагу, адже це життя… Хоч село і велике та хлопців замало, все десь розїхалися, хто на навчання, хто на роботу. Роботи тут вдосталь та працювати біля землі тяжко. Дівчина роботи не цуралася, вдома завжди обходила хазяйство без нарікань, але теж мріяла вирватися з села, побачити, як живуть інші люди… Цілий рік працювала в колгоспі, на різних роботах, з весни на полі, засмагала під сонцем збираючи полуниці, а потім на току і часом секретарем в приймальні, бо вміла друкувати на машинці. Ось і червень місяць, грошей трохи склала, ще й батьки дали і задоволена поїхала вчитися в обласне місто. Документи здала в медінститут. Познайомилася з місцевими хлопцями і дівчатами, які теж мріяли навчатися і згодом отримати диплом лікаря. Вони допомогли їй поселитися в гуртожиток. Хлопці занесли завідуючій пляшку коньяку і коробку цукерок, вмовили дати Валі дозвіл на проживання до закінчення здачі екзаменів. Дівчина хотіла знайти роботу, щоб, ще трохи заробити грошей. В одному з продуктових магазинів влаштувалася на сезонну роботу. З ранку до вечора продавала морозиво надворі. Ввечері збиралася весела компанія, спілкувалися, гуляли по місту, по набережній, а часом у когось на квартирі. Жарти, танці, келихи пива, коктейлі, морозиво - молодь уміла веселитися. Все склалося добре… Прийшов час іспитів і перший екзамен позаду, задоволена компанія вирішила відсвяткувати у однієї з дівчат вдома. Батьки Наді були на дачі. Весела компанія, чоловік десять, несла «Шампанське», горілку, вино… Дівчата готували «закусон», як сказав Олександр, який все позирав на Валю. Сміливо підійшов Євген, змірявши її поглядом з ніг до голови, лукаво усміхнувся і відразу чмокнув в щічку. Вона не привітно зирнула та він зауважив, -Розслабся, життя одне, лови миті щастя. А він гарненький подумала дівчина та і Олександр нічого, можна закрутити на якийсь час. Та багато часу не треба було. Вона добре «відірвалася», вже себе не стримувала, хлопці обіймали її, цілували, коли танцювала то з одним ,то з іншим. Здавалося десь інші поховалися, хтось курив на балконі, хтось обіймався в кутку. Валя сиділа на дивані між двома хлопцями , ті веселі, все пропонували випити, обіймали за плечі, привітно заглядали в очі, всміхалися. Напевно добре вдарило в голову «Шампанське», а може, щось підсипали, вже потім думала дівчина, коли вранці проснулася в чужому ліжку. Сталося, те, що сталося та так і буде заспокоїла себе, що одна так?! Чомусь махнула на себе рукою, колись все рівно мало статися. Надя зайшла до кімнати, -Ну, як тобі наші хлопці? -Ти молодець, тихенька, а відразу знайшла собі пару. Валя зирнула, здавалося хотіла запитати з ким була та вирішила не варто, бо, ще піде слава, судитимуть, що навіть не знаю з ким з них переспала... Біля інституту людно, один екзамен залишився. Вона вчора вистояла цілий день на сонці, аж в голові паморочилося, журилася, якби це вже здати останній екзамен. Але ж ті здала добре, надія була поступити і в душі тішилася, все ж я молодець. Ще раз напружитися і все, я вивчуся на терапевта, ото буде класно, думкою багатіла дівчина. Весело грала музика, молодь збиралася » обмити» останній екзамен. На душі було тривожно, все думки про навчання, може таки поступить, може досить балів, бо останній екзамен, сама відчувала, ледве здала. Сьогодні Олександра не бачила після екзамену, з ними на вечірку не пішов. Зате Євген не полишав без уваги. Тут і цукерки і поцілунки, і морозиво одне на двох, кусали по черзі, а потім цілувалися. Євген все просив випити коктейль та Валі чомусь не сподобався його запах. Вона взагалі вирішила сьогодні нічого не пити. Настрій у всіх був гарний, натанцювалися досхочу, молодь раділа, адже екзамени всі позаду. Євген запропонував прогулятися містом… Ніч підкралася тихенько.. Місяць тарілкою, мерехтів, то яснів, то ставав блідим, зорі в небі переливалися від його мінливості, неначе підморгували і танцювали. Місто потопало у світлі ліхтарів…. Погода чудова, тепло і привітно обіймав легенький вітерець, від річки несло прохолодою. Йшли обійнявшись, неначе знали один одного багато років, розмовляли потроху про все, і про життя, і про навчання, і про погоду. На набережній Євген запросив в нічне кафе, де пили каву і він розповідав про своє дитинство, проте, що дуже любить своє місто і планує тут прожити все життя. Дівчина уважно слухала, він був приємним співрозмовником, до того ж не поводився нахабно, склав враження вихованого хлопця, не таким, як вона побачила його вперше. Під ранок поверталася в гуртожиток, старенька вахтер, щось бурчала під ніс, коли відкривала двері і вже позираючи на Євгена усміхнулася, - Прощайтеся вже! Ой, де ж мої літа… О - хо – хо -хо – хо … Коли пробігли, чому так швидко летить час… Так, час дав про себе знати… У Валі змінилося ставлення до життя, коли відчула не ладне з собою. Зробила помилку, ото дурна, як так, чому відразу? Ледь матюки не гнула в свою сторону, витворила, досягла, чого??? Себе ганьбила, стояла під дверима в поліклініці, на дверях табличка «ГІНЕКОЛОГ». Вийшла вся розчервоніла, у скронях, аж пекло, гуділо в голові і серце здавалося вискочить. Ні аборт, ні, ні, цього робити не можна. Стільки було прочитано медичних книг, краще не йти на такий ризик. А куди йти, що робити…. Сонце світило в обличчя, найменший звук дратував, хотілося кричати, плакати і здавалося не йшла, а летіла… Забрала документи з інституту там тільки знизали плечима, адже шанс є поступити, балів достатньо. Та, що буде комусь розповідати, то вже мабуть так мало бути, сама винна, що кому говорити… Гроші вона мала, винайняла квартиру, треба працювати, жити, а далі життя покаже. Кілька ночей подушка в ліжку мокра від ридання, від каяття та ,що хіба повернеш час і ту подію, що сталася?! Біль у душі намагалася тримати та все ж знову й знову сльози текли річкою. Та ні, треба себе брати в руки, невже така слабка? Вкотре запитувала себе, ні, маю бути сильна, адже в мені є дитя, що воно винне?! Мабуть буде тяжко та додому вирішила не повертатися.. По - перше не хотіла пересудів односельчан, по - друге, старша сестра заміжня все попереджала, щоб не спіткнулася в житті, вчила, діставала інший раз. А воно мабуть так все навмисне сталося, думала Валя, йдучи по дорозі на роботу. А на п`ять років менший брат, то хлопець - урвитель, хватало батькам з ним замороки. Завжди знайде з ким побитися, вчився зовсім погано, по зрівнянню з нею, сьомий клас, саме каверзний вік, хоча помилок можна зробити і вже дорослим. Такий собі зробила висновок і думала, все думала, що робити далі…. Вирішила подзвонити до батьків повідомити, що в інститут екзамени провалила, тож залишиться працювати в місті, готуватиметься, щоб спробувати на наступний рік. Закінчилося літо, до інституту навіть не підходила, не хотіла зустрічатися зі знайомими, не поцікавилася, хто поступив, хто ні. На роботі справи пішли краще, перевели працювати в магазин, в відділ косметики. Тут було легше, не так діставав токсикоз, запахи здавалися більш приємні та і не на сонці, хоч і вересень місяць та надворі було тепло і сонячно. На вихідний день вирішила поїхати до бабці в невеличке районне містечко, це мама батька, хоча вона й не любила невістку та до онуків ставилася прихильно. Правда рідко приїжджала, бо працювала вчителькою початкових класів. Добре, що електричкою їхати не довго, година пролетіла швидко, тільки трохи підташнювало. Ремонтні роботи на вокзалі відволікли від думок, які цілу дорогу переслідували її. Поспішаючи пройшла, бо дуже смерділо фарбами. Вирішила пройтися пішки, дві зупинки від вокзалу, це не так далеко. Цього дня погода трохи зіпсувалася, мабуть вночі пройшов невеликий дощ, було сиро і прохолодно. Небо частково затягнуте сірими хмарами. Катерина Петрівна привітно зустріла онуку, адже не бачилися, ще з Різдва. Обіймалися, цілувалися і бабуся швидко поставила на стіл солодощі і каву. Вже пригощала онучку, -Бери сонечко, вибачай, що є ! Ще обід не готувала, ти ж знаєш, одна, їсти багато не готую. Та вже зараз ми з тобою разом, щось смачненьке приготуємо. Ну розповідай, як ви там ? Що новенького у вас? -Та ні я кави не п`ю, якщо можна чаю. -Ти не соромся, он, сама, візьми у серванті, - сьорбаючи гарячу каву, запропонувала бабуся. Зацікавлено зирнула на дівчину, адже знала, що та дуже любила каву і вразило її те, що обличчя було зовсім без макіяжу. -У тебе мабуть, щось сталося, помітила по тобі, подорослішала, нарешті стала менше мазюкатися. Валя пила чай мовчки. Та потім все виклала, бабці, як кажуть, піднесла на тарілочці. Вона знала, що бабуся істерики заводити не буде, адже вчителька, завжди спілкувалася стримано, навіть тоді, коли були, якісь непорозуміння. Її сімейне життя теж було не подарунком, чоловік прожив з нею двадцять років. Підняв двох хлопців на ноги, дав середньо - технічну освіту та потім поїхав у обласне місто, працював водієм трамваю, там знайшов собі жінку, лишився жити з нею. Дівчина емоційно розповідала, розчервонілася, пила чай і час від часу витирала чоло. Бабуся уважно слухала, часом хитала головою, перевела подих, -Он воно, які справи…. Значить вирішила батькам не говорити?! Думаєш сама потягнеш? Лагідно подивилася на онучку, легенька усмішка на обличчі, - Будеш сина мати. І встала із-за столу. Валя здивувалася, -А ви, як знаєте? - Знаю… І знаю те, що ти б хотіла в мене жити, хіба ні?! Адже думка така була напевно? Я тобі відразу скажу… Дівчину немов обухом по голові стукнули, від несподіванки, аж рот роззявила. Адже ж насправді так, вона думала, що це буде найкращий варіант, якщо бабуся запропонує їй залишитися. Знала, що самій тяжко буде виховати дитя, тим паче не маючи своєї домівки. - Підеш у декретну відпустку, приїжджай, мені буде веселіше, бо вирішила йти на пенсію, давно пора, піду на відпочинок. - Гадаю досить, добре наробилася, вже пристала, нехай молоді заробляють собі пенсії. І з вами буде веселіше жити, не буду одна в чотирьох стінах. Та і хата в мене добротна, місце не погане, недалеко вокзал і центр, ще й на твій вік стане. Валя задоволено спішила на електричку… Вона помітила, що покращилася погода, із - за хмар привітно світило сонце. Підбадьорювало її, ще більше підняло настрій Дівчина навіть не мала гадки, що так легко вирішить проблему, як добре, що є бабуся… Катерина Петрівна відразу сіла написати листа до сина, щоб не хвилювалися. Дала знати, так, як в інститут не поступила донька, то тут в містечку знайшла роботу і буде жити в неї, а там час покаже, як буде далі. В листі все не опишеш, знаючи сина, його запальний характер, вирішила подробиці не писати, гадала, що згодом приїде, все сам взнає на місці. Пройшов час… Надворі весна, Катерина Петрівна возила в колясці правнука біля паркану. Він вигинався, не хотів лежати, хватався ручками за поручні, підіймався. Здалеку побачила сина з невісткою, розхвилювалася, подумавши, що на неї чекає серйозна розмова. -О! Вікторе, Оксанко, нарешті приїхали. Дивись Сашенько, подивися сонечко, твої бабуся і дідусь приїхали, - говорила і брала малого на руки. Ті стали, поставили сумки на землю, здивовано дивилися, мовчали, немов заціпило, позирали то один на одного, то на матір, то на хлопчика. Оксана зблідніла, потім почервоніла, розлючено до чоловіка, - Я тобі відколи казала, посилала тебе, поїдь, подивися, як донька, провідай маму. Відчувала, щось не так, чому Валентина не приїжджає так довго і ніякої мови за навчання. Свекруха незадоволено зирнула на неї, -Так без істерик, он полюбуйтеся, який у вас онучок. Самі, що гарні діти? Що сказати! Коли були в мене останній раз? Що опустили голови. Йдемо до хати там поговоримо. Хлопчик крутив головою в різні сторони, старенька ледь втримувала на руках. А потім почав плакати… В кімнаті тихо, тихо… Годинник продовжував вести відлік часу. Хлопчик, розставивши рученята, солодко спав в ліжку. Вони сиділи за столом, поглядали один на одного, кожен при своїх роздумах. Катерина Петрівна, зі своїм досвідом вчителя, уміла згладити всі суперечки, роз`яснити немов дітям, чому вирішили приховати про народження хлопчика. Закінчувала розмову, повідомивши, що у Валі все добре, вона її влаштувала на роботу секретарем в інтернат. І задоволена, що вони живуть у трьох. -А там життя покаже, звичайно сама вона все життя не буде жити, хлопчикові треба батька. Вона славна жінка, думаю знайде собі пару, в хаті місця всім вистачить ,- завершила розмову жінка. Валя поверталася додому з хвилюванням, адже бабуся подзвонила, що приїхали батьки. По дорозі зайшла в магазин, вибрала торт, думки крутилися в голові, що ж буде? Весняний вітерець заспокоював її, розсіваючи каштанове волосся, неначе пестив обличчя, шепотів, що все буде добре. Вони чекали на неї, щоб лише побачитися, бо вже час повертатися додому, адже вдома чекало хазяйство. -Син то залишився вдома та з нього користі мало, він звичайно худобі їсти дасть та корову не подоїть ,- клопотався Віктор, позираючи на зажурену дружину. Валя заскочила в кімнату, обіймала й цілувала батьків. - Ой ти так змінилася, подорослішала, - з радістю проговорила мати. Батько тримав на руках онука, гладив голівку, - - Гарненький хлопчик! Тільки на нас не схожий. Виросте козак! Оксана обійняла доньку, позираючи на свекруху, - Влітку приїжджайте до нас всі! Сир, молоко, яйця, все домашнє, для маленького буде корисно. Ми там дещо привезли з продуктів, може б ти, Валю коли навідалася, хіба немає, що дати, ви ж все купуєте, а це домашнє…. -Ну справляйтеся тут! Все добре, ну й слава Богу! Нам вже пора, будемо йти. Свекруха усміхалася, задоволено дивилася на невістку. Вона раділа, просто по - материнські, що обійшлося без сварок, не буде її гризти сумління, що вона зробила щось не вірно. Проводжали гостей до самого вокзалу…. В гостинець брату Валя передала торт і обіцяла, що обов`язково приїдуть влітку. Плинув час…. Літо несе тепло і радість, думала Валя, ось так і в мене в житті, чотири роки не була вдома і ось, нарешті йду рідними стежками. Пахло літом, пахло яблуками, грушками і медом… Тішилася, тримала сина за руку, а він то йшов, то підскакував, як м`ячик і все позирав на маму, -Нам, ще далеко? Де та корова, що ти мені обіцяла показати? О! Дивися стільки гусей багацько! А вони не кусаються? Катерина Петрівна усміхалася, -От нам не сумно з ним, правда?! Кмітливий хлопчик зростає. От би йому батька, сім`я має бути повноцінна. -Ну, що ти бабусю, знову про своє. Я не готова до серйозних стосунків, в мене є ким займатися і врешті не підганяй. Валя згадала Романа Павловича, вчителя української мови, який викладав в інтернаті. Він старший за неї на сім років, не одружений, кілька раз проводив її додому, коли затримувалася допізна на роботі. Вона поважала його, як колегу, але більше нічого не відчувала. Кілька разів напрошувався в гості та вона навіть не могла уявити себе поруч з ним. Він був симпатичним, елегантним, уважним чоловіком, але не міг пробудити до себе ніяких почуттів. Ввечері зібралася вся родина за столом. Валі здалося, що вперше в житті відчула від усіх тепло і не байдужість до себе. То завжди моралі, повчання жити, а це атмосфера поваги, уважності. Сашко бігав, як метеор, зі всіма ознайомився, розповідав про дитсадочок, про своїх друзів. Намагався пригадати їх ім`я і коли бачив, що до нього вся увага, морщив носа, задирав голову догори, а потім ховався до мами в пелену. Два дні гостили, дід з бабусею не могли натішитися онуком. Той ганяв качок, таляпався у великій балії з теплою водою, що нагрілася на сонці, пищав від задоволення. Валя спостерігала за сином і усміхалася, коли до неї підійшла мама, -Може залишиш? Нехай би ми, ще потішилися онуком, а потім батько привезе. Та й продукти тут свої, свободи йому більше, ось викачаємо меду…. -Ні, що ти мамо! А ми, як без нього? Нам сумно буде. У вас хазяйство, от брат, йому більше часу приділяйте, адже школу закінчив, хай десь поступає, чого вдома сидить?! А Саша ходить в садочок, там дисципліна, ні, ні й мови за це не може бути. Розмову почула Катерина Петрівна, усміхнувшись, взяла за плечі Валю, -Молодець, хлопчик має виховуватися біля матері! Вірніше сказати в сім`ї, але про це, треба подумати, хіба не так ,Оксано? -Ой, ну вас, - махнувши рукою, Валя пішла збиратися до від`їзду. Пройшло майже чотири роки…. Надворі задзявкав Барсик, напевно прийшла вже бабуся, треба вставати. -Що, ще валяєшся? Доброго ранку! Сьогодні вже вилежалася стільки хотіла, ти ж мала з малим в поліклініку йти, що забула? -Та ні, бабусю, чому мала забути. Нам з Сашком не тільки треба пройти комісію в школу, а й пройтися по магазинах, купити одяг, взуття та все, що треба для школи. Сашко пулею прибіг зі своєї кімнати, сховався під ковдру біля Валі. -Шило, спокійно! Виспався? Пішли вмивалися та йдемо в поліклініку, а потім за обновками, - весело говорила до малого. Син обійняв її за шию, стурбовано заглядав в очі, запитав, -Мамо, там уколи будуть робити? -Ні, сонечко, хіба, що з пальчика кров візьмуть та ти ж у мене вже дорослий, хлюпати, як дівчинка не будеш. Крутнувся, відкопилив губу, почухав голову, -Звичайно ж, це у нас дівчатка в садочку плачуть, я ж не буду, правду кажу, чого маю ганьбитися. Людей багатенько в поліклініці, майже під кожним кабінетом черга. З хірургічного кабінету вийшла молоденька медсестричка, -Хто на комісію, заходьте! В кабінеті два лікаря, чи, що? Помітила Валя, один сивий чоловік, щось писав в журналі, а другий молодий, стояв відвернувшись до вікна. - Доброго дня, - привіталася зі всіма. Молодий лікар різко розвернувся, уважно звернув увагу на неї. Потім немов зблід, так принаймні здалося їй, але вона заклопотано дивилася в сторону старого лікаря. - Роздягніть його, подивимося осанку, тож хлопчик в школу йде, - заклопотано заговорив старший лікар, дивлячись в карточку. Сашко, немов струсився під руками молодого лікаря, коли той руками торкався тіла, обстежував хребет, плечі. -О! Це що у тебе на плечі? Родима пляма, помічений…. Валю кинуло в жар, коли впізнала Олександра, який поступав разом з нею в інститут. Того Олександра, що був на вечірці. Трохи зніяковіла, з хвилюванням сказала, -Так, як народився була маленька червоненька плямка, думали, це так після пологів та згодом потемніло, побачили, що це родима пляма, так сказав дитячий лікар. Старший лікар обстежив хребет сина, -Все добре, одягайтеся! Олександр, взяв карточку в руки, щось читав, роздивлявся. - Запишіть Олександре Павловичу, тут все гаразд, - продовжив розмову старший лікар, дивлячись на малого усміхнувся, -Удачі, тобі, ковбою! Старайся, вчися гарно, щоб мама й тато тішилися тобою. - Почекайте за дверима, зараз карточку винесу, - сказала медсестра. Валя взяла малого за руку, вийшли з кабінету. Сашко різко відірвав руку, сердито поглянув на неї, опустивши голову надув губи, відійшов в сторону. Вона нахилилася до нього, -Що таке, чому сердитим раптово став? -Ага, бачиш ,лікар теж каже, тато ,мама, а ти мені все зачекай, зачекай. Он, Віка Онисько їздила з татом в Київ, в зоопарк, а я теж хочу і тата і машину, щоб їздити на річку, - шепотів малий. Вона шарпнула його за руку посадила на стілець, -Так, досить цих розмов! Посидь мовчки, зараз картку віддадуть. А голова, аж гуділа, від несподіванки, здавалося, ще трохи і розірветься від думок. Тепла хвиля підступила до обличчя Олександра, коли вийшла Валя з кабінету. Від несподіванки почервонів зніяковів, думки розривали голову на шматки, від хвилювання тремтіла картка в руках. У мене є син, адже, все сходиться, рік коли ми поступали, у мене ж така пляма. Він знервовано взяв малий аркуш записати адресу. Старший лікар здивовано зирнув на нього, а потім до медсестри, -Сходіть, Олечко в регістратуру, принесіть, ще аркушу. Та здивовано глянула, бо на столі, ще його було не мало та заперечувати не стала, вийшла. -Олександре, що відбувається, чому такий схвильований, чого так нервуєшся? -Дядьку Вадиме, це мій син. Я мабуть колись розповідав, що гарна дівчина поступала з нами в інститут та раптом десь поділася. -А, я так неначе помітив, що хлопчик дуже схожий на тебе та не міг подумати, що у вас міг бути якийсь зв`язок. А й справді, в тебе ж теж є родима пляма, як я забув….. То це твій гріх молодості. Мабуть твоя доля, що тебе Надя не окрутила, але теж не погана дівчина. Що тепер будеш робити? Зайшла медсестра, Олександр віддав карточку. Валя не могла зосередитися в інших кабінетах. Випадкова зустріч вразила її, може він батько?! Може, але врешті, як навіть так, то що?! Залишила картку на підпис головному лікарю і поспішила до магазинів. Сашко був задоволений покупками, йдучи додому, рот від емоцій не закривався. А їй хотілося забитися в куток, нікого не чути, нікого не бачити, залишитися на одинці, подумати. Катерина Петрівна задоволено дивилася на куплені речі та на Сашка і Валю, -Молодці! Я ж теж піду з тобою в школу, чуєш ковбою! Будемо разом вчитися. Сашко не розуміючи нічого, крутнув головою, від здивування розставив руки, запитав, -Мамо, таких же стареньких не беруть вчитися, правда?! Хіба вона сидітиме за партою? Тож не влізе, дуже здорова! Потім зміряв з ніг до голови поглядом стареньку помітив, - А! Напевно всіх буде вчити, як колись, ти ж говорила, що бабуся в школі працювала. Катерина Петрівна від сміху витирала сльози, -Та ні ,я з тобою буду вдома навчатися, бо напевно вже, щось і забула. Олександр з дядьком Вадимом після робочого дня поспішали додому. Йому пощастило, що дали направлення в це містечко, де жив і працював лікарем батьків брат. Вадим Степанович час від часу позирав на хлопця, хотілося запитати про хлопчика та не наважувався, чекав. Адже бачив, що племінник поринув в думки, неначе був десь, а не поряд з ним. Вже майже біля дому запитав, -Ну, ти вже вирішив, як поступиш далі? Чи тобі байдуже, що маєш сина? Бачу зовсім зажурився. Сміливіше хлопче, адже життя без сюрпризів не буває. Ми часом робимо помилки та не завжди їх виправляємо, вже пізніше часто шкодуємо про це. -Так, дядьку, я до неї щось відчуваю та боюся, може вона заміжня. Тож вирішив, пройдуся ввечері, ось її адреса і прізвище. -О,почекай-но, адже це прізвище і адреса нашої вчительки, її всі в містечку знають, вона вчила моїх дітей і не тільки. Це ж в нашому районі, недалеко звідси. Ну, це справді сенсація, адже я знав її сина, Віктора, разом вчилися в школі, правда не знаю, де він зараз, може це його донька? Чекай, чекай, але якщо прізвище таке саме, значить вона не заміжня. Ну, земля кругла, точно! Це ж треба таке! - емоційно, всміхаючись сказав дядько. Олександр збентежено, задоволено взяв дядька за плече, - Слухайте поки ,що тітці Марині може не варто говорити, треба все дізнатися.. -А чому ні! Адже малий може ходити в дитячий садочок де вона працює. Хоча вона завідуюча, всіх дітей не знає та все рівно і вчительку знає і може все розізнати, якщо це точно її онук. Відразу після вечері Олександр вирішив пройтися за адресою. Вадим мав гарний настрій, усміхаючись позирав на дружину, -Йди, присядь біля мене, є новини, треба поговорити. Вечір… Сонце вже сховалося за обрій. Червоні і фіолетові полоси виднілися вздовж нього, а скрізь по небу білі невеличкі хмари, здавалося, стояли на місці, немов дрімали. Ставало тихіше, відчувалося, що містечко готується до сну. Сашко вже міцно спав, Валя ж ніяк не могла заснути. Накинула халат, йшла на кухню, там горіло світло, Катерина Петрівна читала книгу, -О, вам теж не спиться? Та мені здалося, що біля паркану хтось гомонів, але вийшла надвір нікого. Бабусю, я сьогодні проходила комісію з Сашком, зустріла Олександра, що був тоді, на вечірці, здається, ще гарнішим став. Він хотів стати хірургом, таки ним і став, молодець. В кабінеті було два хірурги, це ж так виходить, що він тут працює. Оглядав сина, в кабінеті, звернув увагу на родиму пляму, не знаю пізнав мене чи ні. - Таке життя, земля кругла, можливо, ще й десь зустрінутися, - помітила бабуся. - Ви праві, все може бути. Цікаво, чому він тут опинився, в цьому місті? – проговорила і поспішила в свою кімнату. Наступного дня Валя завела сина в садочок, сама ж пішла в магазин за фарбою. Поки відпустка треба ж зробити косметичний ремонт, освіжити вікна з вулиці та на веранді. Катерина Петрівна здивувалася, щойно вийшла з хати Валя з малим, як під`їхала машина під обійстя. До кого б це, здивувалася жінка, зацікавлено відкрила на вулицю двері. - Доброго ранку, Катерино Петрівно! Вчителька впізнала завідуючу дитсадочком, усміхнулася, -О ,що це ви так зранку, Мариночко, когось шукаєте? - Їдемо на роботу з чоловіком, вирішили подивитися на хату для племінника, тут кажуть десь продається. -Зайдіть, Мариночко, я одягнуся, тож не будемо говорити на відстані. Жінка привітно усміхалася, розпитувала, як поживає, адже від тої пори, як правнука здали в дитсадочок так і не бачилися. -Та, де бачитися, майже ніде не буваю, онучка з ним водиться. Виріс хлопчик, нічого, розумним зростає, вже в школу йде… -Все добре та тільки Валя сама. Так склалося, поступала в мед інститут, не вийшло, що поробиш, але вже кілька років працює секретарем в інтернаті, звиклася, життя продовжується. Мені з ними добре, є заморока, не приходиться сумувати. - А будинок тут, через три хати, Осадчуків, продавався раніше, зразу покупців було трохи, запитували, не знаю може й продали, але нікого там не видно. На паркані номер телефону є, тож запишіть, передзвоните, все будете знати. А я нажаль більше нічого не можу сказати. Марина встала з стільця, окинула оком кімнату, -У вас затишно, я напевно вже й не впізнаю вашого правнука в садочку, час іде, дітки ростуть. Катерина Петрівна трохи здивувалася та відразу дістала з серванту фото, -Ось подивіться, який парубійко виріс, це Валя недавно фотографувала. Марина, взяла до рук, -О точно б зараз не пізнала. Відразу поклала на стіл, щоб не викликати здивування продовжила, -Ну то пройдетеся зі мною? Подивимося разом ту хату. Вже, як їхали на роботу Марина усміхнулася до чоловіка, -Ну вітаю, звичайно схожий хлопчик, навіть мови немає. І все можна сказати на краще, бачила їх разом на фото. Дівчину звати Валя, одна виховує сина. Катерина Петрівна напевно все про неї знає, бо розказувала, що поступала в медінститут та не вийшло. Мабуть тому й не вийшло. Гадаю вона нічого не помітила, адже потім тільки й мови про продаж будинків, - усміхаючись закінчила розмову Марина. Катерина Петрівна не придала значенню зустрічі з Мариною, як тільки принесла Валя фарбу, взялися до роботи. Два дні поспіль Валя водила сина, а ввечері забирала, сама ж займалася косметичним ремонтом, як вона його назвала. Часом навіть не помічала запаху фарби, все думками про Олександра. І розмірковувала; адже не піде й не скаже, давай зробимо ДНК, вважала це буде виглядати принизливо. Вирішила, що буде, те й буде, каже бабуся земля кругла, тож може й насправді так. Серпень тішив сонячними днями…. Стільки всього було передумано Олександром і вже думав про тітку. От молодець, все розізнала, напевно таки нам доля дає ,ще один шанс. Не дарма згадував її часто, чомусь навіть уявляв ,що все ж зустрінуся з нею, а тут, ще такий сюрприз, я маю сина…. З шикарним букетом червоних троянд і великим пакунком стояв Олександр біля садочка. Валя саме забрала сина, йшла, міцно тримала за руку ,бо він весь час вертівся, позираючи навколо, про щось їй розповідав. Біля воріт вона не могла не помітити ті чарівні троянди, і задоволене обличчя Олександра, він йшов їм назустріч. Сашко від несподіванки витріщив оченята, збентежено випалив, -Нічого собі, як кавалер! -Та ні козаче, я не кавалер, а просто твій тато. Червень 2017р

ID: 742428
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.07.2017 15:14:20
© дата внесення змiн: 17.07.2017 15:14:20
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 10 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Миколай Волиняк
Прочитаний усіма відвідувачами (138)
В тому числі авторами сайту (25) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 05.08.2017 - 19:55
12 12 12 flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
дуже дякую!!! 19 22 22 give_rose
 
Чайківчанка, 25.07.2017 - 20:24
give_rose 12 ЗЕМЛЯ КРУГЛА І ТІСНА
 
Ніна Незламна відповів на коментар Чайківчанка, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас!Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Чудово. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
give_rose give_rose give_rose
Чудово! Ваша проза завжди прекрасна!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Евгений Познанский, 01.01.1970 - 03:00
Я рада,що сподобалась проза. Щиро дякую!!!Вам ,шановний,успіхів і натхнення!!! 19 22 22 give_rose
 
Браво,пані Ніно! Тільки автор,який знає життя може писати такі чудові життєві історії. 12 12 12 16 16 16 flo26 flo26 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Людочко ! Щиро дякую!Рада,що завітали,адже зараз часу обмаль, багато роботи. Успіхів Вам!!! 19 give_rose
 
Ніла Волкова, 23.07.2017 - 12:13
Чудова проза, Ніночко! Проста і глибока водночас, о ще дуже добра. Як саме життя...12 42
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніла Волкова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що проза сподобалася.
Гарного настрою і успіхів Вам!!!
19 22 22 give_rose
 
Цікава розповідь, фінал чудовий 23 friends 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Верста, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за теплий коментар. Успіхів Вам! friends give_rose
 
Любов Іванова, 19.07.2017 - 11:44
Яка хвилююча розповідь... Але з таким позитивним завершенням!!! 12 12 12 give_rose give_rose give_rose 24
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Любочко!А тохіба погано,коли все добре biggrin Тільки заради чого й жити,щоб скрізь мати позитив!Успіхів Вам!!! friends 19 22 22 give_rose
 
Прочитала із задоволенням. Гарний фінал. 12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що отримали задоволення,а я ще більше задоволена biggrin Рада,що читаєте,подобається проза.Успіхів Вам!!! 22 22 19 give_rose
 
Миколай Волиняк, 19.07.2017 - 07:48
friends flo17 friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 18.07.2017 - 16:26
Цікаво, Ваша проза наповнює серце надією і оптимізмом! 12 12 12 smile 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що подобаються мої твори,що читаєте. Всього найкращого!!! 19 22 22 give_rose
 
геометрія, 17.07.2017 - 23:56
Гарно, Ніно! Отож-бо бувають у житті дива, бувають!.. 12 16 42 kiss2 flo06
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!!!Валю ,Ви знаєте,коли пишеш,неначе знаходишся в тому оточенні і бачиш своїми очами..
Успіхів Вам!!! 19 22 22 give_rose
 
НАДЕЖДА М., 17.07.2017 - 18:23
12 12 16 16 Життєвий твір.. Гарний, як завжди.. Нелегку роботу ви виконали.. flo26 flo36 flo26 flo36 flo26 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Натхнення творить чудеса,як пишеться тож є краса. Город - городом, варення - варенням,
а треба ловити момент як є натхнення. biggrin
Всього найкращого,Надійко! give_rose
 
12 12 Гарна історія, життєва... friends icon_flower smile
16 16 Гарно написали! Я читала з захопленням! flo23 flo23 flo23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлана Семенюк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Світланочко! Приємно,що читаєте мої твори.
Успіхів Вам!!! give_rose give_rose give_rose
 
Анна Яковчук, 17.07.2017 - 17:04
гарно, як завжди give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Анна Яковчук, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що сподобалася проза.
Успіхів і натхнення Вам!!! friends give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори