Мені брешуть і я брешу,
ось так життя своє живу.
Страх бере за таке життя-
але оправдуюсь-не один ,так я живу.
Брехня повсюди де не глянь,
обпікає серце,як та грань.
Ще ранить душу сильніше списа,
і це терпіння,є людська риса.
Біда,що дітки цим гордятся-
казати правду всі боятся.
Показуючи пальцем на батьків-
усе сказав я з батьківських,тих слів.
Тому вже остогидла ця брехня,
потрібно помінять своє життя.
Давайте не робім з брехні кумира,
скажімо всі-правдива я людина.
Хоч буде спочатку тяжкувато,
до правди буде тяжко нам звикати.
І душу очистивши свою,
я прокричу-тепер я правду говорю.
У правді хочу дні свої прожити,
брехні не хочу,більше я служити.
Тоді в очах вогонь замайорить,
повірте не брешу-у правді легше буде жить.
