СТІНОЮ ДОЩ
Стіною дощ! Дві постаті під ним.
Вона і Він. Гуркоче громовиця!
Їх не розлити і ясніють лиця
Первісним щастям – ніжним і простим.
Вона і Він. Прошкують босоніж
В розлив калюж на грунтовій дорозі
Святі везуть на торохтючім возі
Якісь діжки… ті падають униз!
Бах! Тарарах! По небі розляглось
Несуться хмари табуном над степом
Колись і ми, - отак, - в тепер далеке,
Ішли з тобою, мов хмільні чогось…
Чи час змінив нас? Трохи чогось є.
Можливо, менше стали відчайдухи.
Вже не йдемо під дощ в зелені луки,
Ховаємось в гніздечко – вже своє.
От тільки чари давньої пори:
Коли свій плащ розкриє фея ночі,
Я падаю в твої чарівні очі
І у хмелю до ранку все горить!
А може, ризикнемо? Знов під дощ,
Коли літа на вістрі прощ!
29.06.2017
Майстерно, Петре! І дощ, і торохтіння воза, і діжки... І оте відчайдушне падіння... в очі! 
Дякую!
