|
Дан і Дік / казка/
На одному обійсті жила була мама - миша Юша і два синочки. Багато наробили нірок скрізь, жили не далеко від сараю, за купою хмизу, під старим покинутим хлівом змайструвала гніздо.
Колись в хліві тримали поросят, тоді всім мишам вдосталь було їсти і взимку було тепло і затишно.
Та прийшов такий час, дідусь з бабусею зовсім старенькі стали, поросят вже не тримали, бо не мали здоров`я їх обходити.
Кури та качки весело копошилися, хазяйнували по обійсті.
А, ще на підвіконні часто спав чорний, як хмара, старий кіт Василь.
В нього очі великі і в них неначе весь час горить вогонь. Його всі миші в окрузі знали і дуже боялися, бо часто на них полював.
Скрутно стало мишам, де шукати їсти? Всі десь розбрелися, інше житло знайшли, а Юша залишилася зимувати з двома синочками тут.
Осінь з частими дощами надокучала, далеченько бігти до сараю, ще й похолодало.
Близнята Дан і Дік хоча були дуже непосидючі та часто жалілися мамі, що мерзнуть.
Одного разу принесла вона тканину, щоб пошити синочкам штанці, все ж гадала їм буде тепліше.
Дуже старалася, уміло розкроїла тканину. Майже цілий день провозилася , нарешті пошила, одному синочку штанці з кишенею, а другому на кишеню тканини не хватило. Бідкалася та ,що поробиш, вже так і буде, думала миша.
Мишенята ледь не пересварилися, кому які штанці дістануться.
Дан тягнув в свою сторону, а Дік наполегливо в свою, аж крутився і сопів.
Мама не витримала суперечки, дуже на них сварилася, сказала, що порвуть і тоді один з них залишиться зовсім без штанців.
- Добре, - сказав Дан, задравши голівку догори.
- Нехай бере, тож тоді йому прийдеться зерно нести на запас.
Миша занепокоїлася і голосно запищала,
- Нічого і нікуди не треба нести, ще десь можна застрягнути.
-І взагалі, не смійте без мене кудись бігти! Ще треба трохи підрости! Чуєте!
-Я не дозволяю!
Сама ж весь час бігала до сараю, там ночували кури і качки.
Тож завжди можна було, щось знайти поїсти і додому діткам принести.
Але з осторогою бігала, бо теж боялася, цього великого кота, який часто грівся на сонці.
Завжди було все довкола огляне, тільки потім швидко біжить в сарай. Туди давно вирила вхід, зробила не великим, щоб ніхто не помітив.
Якось одного разу, під вечір, миша міцно спала.
Мишенятам надоїло тихенько сидіти, вони порадилися між собою і вирішили, мамі нічого не говорити, наважилися самі побігти в сарай.
Вузенька доріжка, вже добре втоптана, тягнулася від самої нірки прямо до сараю. Кіт, як завжди в цей час дрімав на підвіконні.
Дан вискочив першим, голівкою крутнув у різні сторони….
Ой лихо, кіт примруживши очі, лежав і ледь-ледь поворушив хвостом. Зупинився Дан під хмизом, почекав, позирав у сторону кота і вирішив ,що той не побачив.
Але мишенята не знали, що кіт тільки зробив вигляд, що їх не помітив. Насправді ж, він вирішив почекати, коли мишенята будуть повертатися назад. Задоволено кліпав очима, вже мріяв, як ласуватиме ними.
Дан махнув лапкою до брата, той вмить вже був біля нього.
У сараї тихо… Дрімають кури на сідалах, а каченята збилися до купи, поховали голівки під крила, сплять.
Причаїлися мишенята, позирали в різні сторони.
-Щось не видно на землі зерняток, мабуть всі поїли, гайда по кутках, може там, щось знайдемо, - тихо пропищав Дік.
У кутку і насправді, зверху дров стояв мішок з зерном. Зраділи мишенята, ото вдача, підвезло. Швидко зубами прогризли мішковину, зерно сипалося неначе само просилося до них. Та стільки мишенятам треба, швидко наїлися досхочу.
Дік декілька зерен взяв у кишеню, задоволено підморгнув братику,
-Давай, йдемо вже додому!
Дан першим промчався по - під хмиз і вже був у одній із нірок біля свого дому.
А Дік, неначе відчував небезпеку, дріботів лапами, йшов не поспішаючи, тож тяжко, бо для матусі ніс зернята.
І ось, вже попід хмиз заліз та раптом потягнув його хтось за штанці, боявся оглянутися назад, здогадався напевно кіт Василь його настиг….
Впирався лапками туди, сюди, подалі б від біди. Відчув штанці з нього сповзли, сердите; « Мя - у-у» пролунало навкруги і сильний шурхіт хмизу. Добряче розсердився кіт, бо залишився голодним.
А Дік в той час пулею вскочив у першу ж нірку і за мить був біля братика.
Хіхікав Дан, лукаво позирнув,
-Ну ,що?! Я не прогадав, що маю штанці без кишені. А ти тепер зовсім не маєш….
Дік не переймався, навіть тішився,
-Нічого страшного, зате живим залишився. Та тільки не знаю, що тепер мамі скажу, брехати ж не можна.
Вже тихенько, крадучись, лягли спати недалеко від мами.
Вже наступила нічка, Юша відкрила очі, повернулася на другий бік. Зирнула, у куточку мило спали обійнявшись синочки.
Та ,що це? Де ж поділися штанці? Дан мав штанці ,а Дік то ні!
Як це трапилося? Напевно десь бігав, загубив, роздумувала миша.
І відправилася, як завжди в сарай.
Ранок… Надворі ледь-ледь до землі припадали перші сонячні промінці.
Після нічних промислів за зерном, Юша розбудила синочків,
-Щось довго спите, може ситі? Чому не просите їсти?
Дан мовчав ,а Дік хвилюючись, тихенько пищав, але все розповів….
Ох і сварилася мама на них і за провину поставила обох у куток, на цілу годину.
Та тільки тепер, від тієї пори, мишенята, якщо і носять штанці то тільки без кишені, подалі від біди.
ID:
735220
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 27.05.2017 09:34:57
© дата внесення змiн: 27.05.2017 09:56:29
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|