коли заходить сонце - він бродить по стежині
незвичного для себе і ніжного тепла,
він згадує ті очі, те личенько вродливе,
так довго він нічого в житті не пам'ятав.
він згадує хвилини, коли вони раділи,
коли її до себе у ласці пригортав,
вона йому коханням пошила ніжні крила,
а він все їй фіалки для радості зривав.
вона йому чудова і радісна, лірична,
вона - це світло сяйва, що сонечком бринить,
йому оце кохання таке, чомусь, незвичне,
мов ніжний запах волі і теплої весни.
в душі літає пташка, в душі безхмарне небо,
мов хвиля тихо треться об змочений пісок,
і трепетно, і мило, нічого вже й не треба,
вона цінніша сонця, це волі є ковток.
він взяв її за руку, схрестивши їхні пальці,
і тихо, крок за кроком, ідуть вони в життя,
а я цю пару знаю, сьогодні її бачив,
поезію кохання для них і написав.
25.4.2017
Класно... 
