Дзвеніла вишня у органі,
Яким вона була сама,
Бог бджіл шукав солодкі грані
медів, котрих іще нема
А я вбирав духмяну вроду,
І пив коктейль квітневих хмар,
Ставав крилатої породи,
Легким, розкутим, мов Ікар.
Я був по замислу турботи
Джмелем, котрий вивчає світ,
Знаходячи собі роботу,
На віях сонячних орбіт.
Я вів полеміку далеку,
З тим, кого звали Геракліт,
«Як не крути,- гудів я греку,-
Щороку вкохуюся в світ,
де ще незримим медом грають,
органи вишень навесні,
де вітер бджіл цей світ читає,
й від того – солодко мені…»
