З ними оживає мрія. Вони кидають у прірву і виводять на світло. Вони межа і безмежжя, вода для спраглого і пустеля відчаю. Вони – місячне сяйво і темрява ночі, Сліпуче сонячне проміння і весняна прохолода.
З ними біль і радість, спогад і сподівання знаходять свою силу. Мовчання і крик. Таємниця і прямота. Все набуває об’єму і ваги. Миті більше не пролітають одним потоком. Будь яку можна зберегти і розглянути. Пришпилити на голку.
Почуття застигають в словах. Як на вітрині виставлені на огляд. Так прозоро. Так беззахисно. Неприховано.
Без слів можна зануритися в глибини, але не повернутися назад. Вони такі гострі, але без них порожньо. Без них нічого не видно, не чути і не відчутно. Так здається. Але …
Як же не просто знайти їх. Слова. Ті. Необхідні.
чудово!!!!
