( Великий світ маленького дитинства )
Мале дівчатко з носиком кирпатим,
З мрійливим поглядом з-поміж пухнастих вій
Тлумачить щось малому ведмежаті:
Авжеж, Михайло - плакса-голосій !
Ти ж чоловік ! Либонь цього не знаєш ?
А хлопчикам сльоза - не до лиця...
Чого в вікні, Михайлику, шукаєш ?
Разів вже сто казала, що весна !
Не плач, ведмедику, не рюмсай, любий Місю,
Зима повернеться... Татусь мій слово дав !
Ти знов співатимеш свою зимову пісню,
Я ковзани вдягну, що він подарував...
Новенькі ще... Стальне блискуче лезо...
Чекати мають до наступної зими.
Казав татусь, мені завдали стресу,
Купивши в подарунок ковзани
Весна мине, за нею - літо, осінь,
У мене зубчик випаде і виросте новий.
А ще - в косичку заплетуться коси,
Як прийде час на нові ковзани...
Не плач, Мишко ! Як сирості багато !
Від неї хата наша скоро зацвіте,
Ти ж -бо складав обіцянку для мого тата :
Тримай її , бо зубчик не впаде !
СПАСИБІ !
