Сьогодні п’єш чари, а завтра похмілля,
І знову по вінця багріє стакан.
Ковток за ковтком випивається зілля,
І душу тривожить нічний балаган.
Розпущені руки, заплетена мова,
Дратує дитини стривожений плач.
Стакан, огірок і хоробрість раптова,
Забуті є совість і слово – пробач.
Туман у очах і ця рана у скронях…
Нагадуєш звіра, а ти ж - чоловік.
Трясуть землетруси в незграбних долонях,
Чар-зілля скоротить недовгий й так вік.
Піднятися важко, бо ноги, мов з вати…
Чому два колеги, з одним коли пив?..
Питань так багато… Не вийти, не встати.
Було таки добре, без зілля як жив.
Тікаєш, мов заєць, за пляшку сховався,
І так щогодини, що день і що рік.
Чому сатані ти без бою сам здався?
Доведи, що не мавпа, що – чоловік!
5! Вічний докор п"яничкам. Але ж треба! Та чи пройме?
Дякую за небайдужість.
Зверніть, будь ласка, на ритмику рядків - часто спотикаєшся на словах, коли читаєш. То - наголос не там, то слова злипаються. Якщо можна - будьте трохи уважніше.
Тікаєш, мов заєць, за пляшку сховався,
І так щогодини, що день і що рік.
Чому сатані ти без бою сам здався?
Доведи, що не мавпа, що – чоловік! Важливої проблеми торкнулися. Майстерно й повчально.
5! Вічний докор п"яничкам. Але ж треба! Та чи пройме? 
