|
На українських землях вже давно нема роботи ні в містах ні в селах. А тут така можливість випала! До
одного селища приїхав пан із Польщі, та купив відразу два подвір'я. Одне давним давно вже заросло великими
бур'янами та деревами, пустувало! А інше ще більш менш на ньому ще стояла хата, та напіврозвалені хлівці...
Ледь не на кожному слупі
в селищі була розвішана об'ява! Та це й не дивно! Адже на вулиці закінчувалось літо, а вже узимку господар
хотів новий рік святкувати на новому місці. Й іще на перший день у ранці, назбиралось стільки народу, що на
вибори так не приходило. Проте усім їм пан, на превелику дивину знайшов роботу. Хто громадив, хто зрізав
дерева, інші тягали на купу, спалювали, розбирали хату і т.д... А вже як діло то дійшло до котловану, господар
з Польщі показав де має бути об'єкт, залишив план майстрам та кудись поїхав в справах!
Робота йшла! Екскаватори вправно слухались своїх "начальників", копали, й так захопились що й вечоріти
починало та день прощаватися приходив.
- На сьогодні все! Вигукнув спітнілий бригадир, та зачинивши двері трактора, махнув рукою всім щоб йшли в
вагончик переодягатись.
А тут один із них, застрибнув в яму, та притуливши вказівного пальця до своїх губ, пошепки до інших двох
промовив:
- Тсссс! Ей, заждіть! Дивіться. Тут щось є! Сиджу в екскаваторі копаю, та щось пару раз відблискує в
вікно, спочатку думав сонце, але ні! Потрібно подивитись що там! Ей, кинь но лопату, зараз розкопаю! А ви
двоє стійте на варті!
Та тишком нишком щоб ніхто не запідозрив, взявся екскаваторник розкопувати.
- І справді не дарма світило в очі щось! Й піднявши на весь свій зріст золотисту скриню, додав:
- Дивіться що сиділо під землею! Сусіди мої! Зараз зробим так! Дочекалися коли всі інші підуть
по домівках, якось обманемо вартового та поки зовсім не стемніло подамося в ліс! А колодку навіть каменем вже
розіб'ємо.
І так ці троє сім'янинів і вчинили. Заховались за технікою, обманули охоронця та зі вигуками - Ми багаті!
попрямували ліс. Раділи, - мільярдери ми на решті!
- Ну вже пора! По дорослому хіхотали, - Ех дружина моя то зрадіє!
- А моя як! Глузували.
Але коли розбили колодку, то дуже вже розгнівались побаченим в тій скрині. В ній були, Образок Пресвятої
Родини, підкова, та стареньке деревинне розп'яття!
- Не зрозумів!!!... Це що жарт?! Розлючено почав кричати перший.
- Та нас пошили в дурні! Немов озвірівши кричав другий.
А третій ще дуще розлютившись вдарив ногою в скриньку, й та відлетіла метри на чотири та закривсь...
- От і розбагатіли! Дорогою виходячи із лісу нарікали...
- А я ще... Баран наївний! Думав авто собі купити! Сердито кепкував один із них... - А тут замість золота
якась підкова... Це взагалі! В газетах пишуть що знаходять ложки та прикраси золоті... А нам навіть і
копійчинки золотої не дісталось...
Засмучено виходячи із лісу все теревенили "щасливці", та враз ні звідки перед ними появився чоловік.
- Не сильно поспішаєте? Запитав.
- Чого тобі! Заблудився? Обізвався з них найзліший робітник. - Он дорога! Й показавши пальцем у бік гір,
строго в відчаї й відповів!
- Зовсім ні! Розважливо відповідав подорожній.
- То що від нас потрібно!? Облиш, бо ми не в настрої!... Я тобі їй Богу чоловіче кажу! насупивши брови
відповідав той самий робітник.
Та чоловік промовчав глядячи на кожного із них, звернувся:
- Чому ви, не ділились тим добром що було в скриньці?!
- Ей, Стривай, стривай! Ти що негіднику за нами слідкував? Ледь не з кулаками кинулись на нього!
Та він не злякавшись ані трохи звернувся знову:
- Чому ви, не ділились тим добром що було в скриньці?!
- Кожен з вас великих статків не зазнав, тому діти мої я відгукнувся на щоденні просьби в молитвах дружин й
батьків. Я вам дав роботу, прикинувшись паном із Польщі я вашими руками будуватиму не великий дім... Ви не
здогадуєтесь чому план об'єкту є таким великим? - Це буде храм! І вам роботи вистачить на три приблизно роки!
Ваші діти будуть мати чобітки, куртки на зиму, дружини будуть обдаровані квітами й різними забаганками, ви
зможете й батькам допомогти!
А сім'янини пороззявлявши свої роти тихо слухали й не перебивали. Їм вмить злість повідбирало, та глядячи один на
одного, і самі до себе не могли нічого з себе вичавити... Та після цієї оповідки, зустрічний чоловік промовив
знову!
- Чому не поділилися добром що було?... Для одного з вас до скриньки я поклав Святу підкову! Ця підкова є з
ноги коня Архангела Михаїла, що переміг зло та нечисть! Для іншого я приготував Образок Пресвятої Родини, який
за земного життя носив отець Миколай Чарнецький. Для третього найбільш не віруючого я віддав своє розп'яття! Ці
всі дари зараз мали бути з вами! Та мене, й мої святі дари, на жаль ніхто з вас не прийняв! Вони для вас мали
стати: Вірою! Надією! Любов'ю! Та гарним оберігом від нещасть та невезінь...
І після слів цих чоловік цей зник...
О Господи! Розкаялись, - що ж ми накоїли... Зловившись за свої голови мало не заплакали...
Й хутчіш туди де були ці дари, наввипередки один одного побігли. Та скриньки там на жаль вже не було... Але,
зате кожен з них переконався, що Бог Господь таки є, та що він є Всемогутній! І що він є наша Віра! Надія!
Та любов!
21 листопада 2013 року
ID:
720465
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.02.2017 19:28:30
© дата внесення змiн: 26.02.2017 19:28:30
автор: Ель Демір
Вкажіть причину вашої скарги
|
