Алла, відколи народила сина, ця ніч була найспокійніша.На душі легше й син не капризував, навіть ні разу не просинався.
За вікном ранок … Чути, як батько клопотався біля господарства. Роїлися думки; чому не зайшов, може шкодує про те,що вчора сказав? Та проснувся син, увагу приділяла йому.
В кімнату зайшла мати,
- Доброго ранку!Ну ви молодці! Сьогодні й ми з батьком проспали, аж корова почала ревіти,
Гучно забилося серце, а може батько розповів, вона цього показати не хоче,
- Мамо ти як?
- Все слава Богу, зараз поснідаємо, підемо до сусіда. Треба зібратися, по-людські сніданок понести на цвинтар, що сам Антон зробить, йому й так на душі важко.
-Ой, мамо добра ти душа, за всіх клопочешся, пожалій себе. Вчора така була бліда та хіба можна було відговорити, щоб не йшла на цвинтар.
- Скільки назначено, стільки й проживу.
Надворі загавкав собака, біля хвіртки стояла жінка,
- Мамо, хтось прийшов…
- То це ж Зінаїда, остання дружина покійного Миколи.
Алла бачила в вікно, жінка розмахувала руками, показувала, то на дім сусіда, то на дорогу й швидко пішла.
- Іване ти де?! - гукала чоловіка Надія.
За мить поспішив з сараю,
- Йду вже, йду, будемо снідати?
Зайшла до хати зблідніла мати,
- Ви знаєте, що витворив синок, Зінаїда, розповідає, залишив їй гроші,. Сказав, що немає часу йти на цвинтар, щоб самі, хто хоче пішли та поснідали, там від вчора, багато чого їсти залишилося.
- Оце так, виховуй… Виховуй, душу вкладай, а він людей не поважає. Паскудник, тут же виріс, ця ж земля вигодувала! - клопотався батько.
- Мамо, в такому разі ти залишися з Андрійком вдома, а ми з батьком та тіткою Зінаїдою сходимо, може, ще й тітка Палажка, з нами…
Батько підтримав її,
- Молодець, тільки так й треба жити по-сусідські, а відмовлятися від батьків та односельчан великий гріх. Невже та Москва рідніша й краща? Чи запроданці такі? Шкода, заради грошей, якоїсь посади, загубили людяність.
Пройшов час …. Вікно зі спальні відчинене. Проснувся Андрійко, заліз на стільчик, відсунув вазон, кликав маму,
Та спохопилася, прибігла з кухні, швидко забрала на руки,
- Ну тебе вже не залишити, справжнє шило, пішли по росичці походимо, сонечко вже пригріває.
Надворі під грушою сиділа Надія, батько зміряв їй тиск.
- Що, знову погано? Тату, йди з Андрійком, він же любить побігати по росі, буде міцнішим, не хворітиме, а я прослідкую за тиском.
Батько теж роззувся, обом закачав штанини, пішли в долину.
Алла наполягала матері лягти в ліжко та вона заперечила, попросила, щоб в літній душ наносила води та трохи нагріла кіп`ятильником .
- Що це ти мамо, всі дні переплутала? Сьогодні ж не субота, а вівторок.
- Та ні, не переплутала, хочу сьогодні, мені відро води нагрій та й досить.
Надія вийшла з душа,
-Як пахнуть яблука! Щось шепотіла, перехрестилася.
Алла чекала на неї, все бачила, завмерла. Не насмілилася щось сказати, защеміло серце, тривога засіла в душу, чого це вона так?
-- Доню, в цьому році на все буде врожай, буде що на продаж в місто возити. Якби їздили перекупщики, було б краще,хай трохи дешевше, але ж легше на руки.
Микола з онуком грався в хованки, малий, знаходячи його, задоволено підскакував, пищав, вже обоє сміялися.
Алла зупинила їх,
- Досить не галасуйте! Може бабуся заснула.
Надія не спала, за хвилину малий побіг до неї. Вона ніжно обіймала онука, тулила до себе, ховала непрохані сльози.
- Мамо чого ти? Тобі погано?- занепокоїно запитала донька.
- Та це я так , не звертай уваги. Я ліки випила, після душу покращало, стало легше дихати.
Андрійко весело заліз на ліжко, взяв гребінець,
- Бабусю, я тобі зачіску зроблю, будеш у мене красива, як фея.
Та ледь стримувала сльози, ніжно обіймала, цілувала.
Алла дивилася зі сторони й думала; як би вона відносилася до неї і до малого, якби знала, що це син Антона?»
Велику роль в її житті відігравав батько, про нього ні разу не нагадав. Не сипав сіль на рану. Гріх на себе взяв, адже він наполягав, говорив дружині, щоб умовила доньку не їхати. Щоб залишалася на рідній землі, адже кажуть, де народишся - там краща доля.
Одного разу Надія завела мову про Росію, як там люди живуть, чи краще, чи гірше? Телевізор вона майже ніколи не дивилася, чоловік оберігав її від хвилювання, від всяких неприємностей. Алла заспокоїла матір, сказала, що нікуди не поїде, що вдома набагато краще. Переконувала, що для сина тут краще, веселіще. В великому місті, багато людей, повітря зовсім інакше та й вже звикла без чоловіка.
Вечеряли дружно, як завжди. Вся увага до малого, розвеселяв, скакав, балувався здебільшого з дідусем.
Ранок…. здалеку доносився грім. Алла піднялася з тривогою в душі, щось не так, передчуття чогось невідомого, недоброго.
Ттхо вийшла з кімнати, в кухні горіло світло, двері відчинені надвір. Напевно батько вийшов, але в спальні батьків помітила світло. Кинулася туди, струмом пронизало тіло, мати предстала перед Богом.
В відчаї взяла її руку, поцілувала,
-Мамо, матусю, я ж тобі не розповіла правди, прости! Я все гадала тобі стане краще, потім розповім. Як я буду з цим жити далі, навіщо покинула нас?
Сльози текли рікою, перед ліжком впала на коліна, не могла стриматися, ридала.
За якийсь час, опанувавши себе, витирала сльози, а де ж тато?
На сходах, двома руками обхопивши голову, сидів батько.
- Татусю…
Обоє обійнявшись, тремтіли від болю, дали волю сльозам. Хіба можна передати те горе, як щемить під серцем, як болить душа, коли втрачаєш найрідніших.
-Я ж так все життя її кохав, оберігав.
- Тату, таточку, ти все робив завжди зважено, як треба, це я винна, я своїм вчинком вкоротила їй віку, - говорила схлипуючи, гладила його по плечі .
Завив собака під вікном… Перервав їх розмову, ранкову тишу.
-Тату, як мені жити з цим, скажи? Я ж не сказала їй правди, чи може ти їй щось сказав, а вона той біль тримала в собі?
- Ти що донечко, я ж сказав, я могила, нікому й слова, ти ж моя кровинка, моя ж дитинка. Іди, присядь біля неї розкажи все, чого і я не знаю, вона тебе почує. Бо її душа, ще тут, поряд, тобі на душі стане легше, йди.
Тихо…. Як на сповіді, розповідала про себе, час від часу рушником витирала сльози, який зовсім став мокрим.
Пройшов час… Алла не покидала батька й на хвилину, бачила , який зажурений ходив, за цей час, ще дужче постарів. Він пригадував дружину, бачив, як схожа на неї донька, журився. Ось , Надія пішла і я піду, як же вона сама з дитям, ще ж молода? Кого ж тут зустріне, нікуди не ходить, ні з ким не знається. Стала така славна, обличчя біляве, красуня, як дружина в молоді роки. Каявся; напевно все ж ми зробили помилку, треба було відпустити дитину після школи, може б не було життя тернистим.
Хоч і важко та Алла справлялася зі всією роботою, крутилася, як білка в колесі. Господарство треба вчасно обійти. Батько, все більше на городі, вродило добре, вже копав картоплю, а поруч грався онук. Клопотався старий, добрий врожай, буде, що продати, чи на щось розміняти. Інколи він сідав на лавку, що біля двору, чатував онука, поки той на долині весело грався з дітворою.
Одного разу Андрійко грався на долині з сусідськими дітьми. Хтось з менших місив болото, старші хлопці сиділи біля криниці, весело спілкувалися, метляли босими ногами. Раптово під`їхав мікроавтобус, молодий чоловік привітався до дітей, попросив води. Діти немов прилипли до мікроавтобуса, роздивлялися, мацали руками, про щось гомоніли.
- Ну що братва, дякую за воду?! А тепер всі по хатах, біжіть розкажіть батькам, буду приймати картоплю, помідори, цибулю.
Старших дітлахів, як вітром здуло, покивали чорними п`ятами, менші зацікавлено спостерігали за незнайомим чоловіком. Андрійко задирав голову догори, ходив кругом нього, щурився від сонці, все ж набрався сміливості,
-А ти часом не мій тато?
Чоловік засміявся,
- Оце так запитання, Та ні, я не одружений.
Погладив малого по голові,
- А, що трохи забув свого тата? Він напевно десь поїхав гроші заробляти?
Хлопчик обійшов його, ще раз, поглядом зміряв з ніг до голови,
-О! такий здоровий, гарний і не одружений?
-У мене є дідусь і мама, і все, а бабця пішла від нас, оце літом, дідусь сказав, у інший світ.
- Йди на руки - покажеш де живеш.
Андрійко задоволений, вже, сидів на руках, сміливо куйовдив йому чорне волосся,
-А ти нічого, красивий, в мене мама теж, як лялечка красива, так дідусь каже та тільки волосся в неї трохи світліше.
Алла саме була надворі, побачила, як чоловік ніс на руках сина.
- Ой, щось сталося,- підбігла до хвіртки, вмить почервоніла.
Та його погляд зупинив її, опустивши очі, покликала батька.
- Мене звати Валентином, я з сусіднього села, маю товар, приймаю овочі, щось будете здавати?
Дід з онуком швидко збиралии помідори, а Алла з мішка висипала картоплю в відро. Чоловік не соромлячись, закинув собі за плечі більше ніж пів мішка, поніс до автобуса.
Андрійко біг позаду діда,хитро позирнув до неї,
- Мамо, а він нічого, от би мені такого тата.
Вона шарпнула його за руку,
-А ну перестань фантазувати, геть мене зганьбиш, марш до хати.
За вечерею батько тішився, підвезло, молодий чоловік добре обміняв на товар навіть трохи дав грішми.
- Тепер до горіхів не будемо журитися, на хліб стане.
Син напевно набрався багато емоцій, крутився, вертівся в ліжку. Запитував коли в нього з`явиться батько,то просив розповісти казку, ледве вклала його спати.
Івана гризли думки за доньку; хай би знайшовся котрийсь, щоб могла прихилити голову, ще ж молода, красива, як та троянда.
Сувора зима …Сильний мороз, снігу насипало, аж під вікна. Алла годувала курей, почула якийсь гул. Через декілька секунд, біля хвіртки гукав Валентин,
- Доброго дня, ви не дасте пару полін та совкову лопату, застряг, не можу виїхати.
Не знати чого, але засоромилася, покликала батька й винесла лопату.
Більше двох годин промучилися чоловіки та все ж вдалося виїхати з кучугури снігу.
Іван запросив його на чай, не відмовився, зайшовши до хати, Андрійкові дав шоколадку.
Вона подякувала, кивнула малому, щоб пішов до іншої кімнати.
Чомусь трусилися руки,…. На стіл подала пахучий борщ і смажену качку з яблуками.
Валентин від Алли не відводив очей, батько це помітив. Вона хотіла йти в кімнату до малого та батько наполіг, -
- Ти ж господиня, чого не сідаєш з нами ?
Валентин розповідав, що привіз з лікарні тітку Зінаїду, яка тепер жила в хаті покійного Миколи. Не думав, що так важко буде їхати.
Хлопець чемно подякував за обід, поспішав їхати. Батько провів його до хвіртки.
Якісь думки почали тривожити Аллу, це не спроста він тут застряг, може якийсь знак та зловила себе на тому, що не вперше думає про нього, він їй сподобався.
Запахло весною… Розставав сніг, задзвеніли перші струмки.
Подаючи сигнал, до двору під`їхав синій автобус. В гумових калошах Андрійко вискочив з хати.,
-О ! Ти приїхав, а мама полізла в льох за огірками та змити помідори в діжці.
Надвір вийшов батько, перед ним стояв Валентин, в одній руці тримав три троянди і під пахвою пакунок, а в другій торт
- До вас можна?
-А чому не можна, якщо з добром, ми гостям завжди раді.
Алла зайшла до хати, здивовано подивилася на стіл. Андрійко вже встиг поставити троянди в вазу й зняв кришку від торта. Валентин схопився зі стільця, як вона тільки зайшла.
-Алло, це тобі, зі святом !
Він подарував набір парфумів, а Андрійкові дав книжку під назвою - « Чіполіно » .
Хлопчик, як шило бігав, то до Алли, то до нього, показував малюнки, які намалював до свята Восьмого Березня.
Ховала очі, не наважувалась зустрітися поглядом, він її бентежив.
Години дві спілкувалися, Валентин розповідав про меншого брата, який молодший на п`ятнадцять років, багато часу треба приділяти його навчанню. Про заготівельників, які приймали в нього товар.
Андрійко позирнув на Валентина, хитро повів очима до діда,
-Чуй, мамо, він твій жених буде, так? А мені татом?
Запала тиша… тільки чути годинник. Алла миттєво почервоніла, їй було так соромно, розгублена, ладна провалитися крізь землю.
Та Валентин не розгубився, усміхнений, зиркнув на Івана й до Алли,
-А ти маєш щось проти?
- Малий не забарився з відповіддю,
- Та ні, так ото, скажу , нічого красивий, як і мама, здається не скупий і горілки не п`єш, як інші….
Іван суворо подивився на доньку, йому здалося, що вона хотіла з опалу синові щось сказати. Адже намірилася схопити його за руку.
- Алло, не чіпай, хай там, він же малий, тож говорить те, що думає.
Коли Валентин збирався їхати додому, батько кивнув головою до доньки, дав знак, щоби сама провела до хвітки.
Біля хвіртки Валентин порушив мовчання, уважно дивився на неї,
- То нічого, що є син, можна я буду заходити в гості?
Очі її немов забігали, від несподіванки, кивнула головою й швидко побігла до хати.
На неї чекав батько,
- Думай доню, думай, так серед людей чув, хлопець не був жонатим, кажуть сім`я непогана.
Пройшло два роки…Андрійко дуже чекав на перше вересня, нарешті дочекався, його збирали до школи.
Валентин завіз їх до містечка, де не соромлячись взяв за руку хлопчика, вибирав для нього одяг. Алла спостерігала трохи дивувалася та їй дуже хотілося щиро подякувати йому за цей клопіт, відчувала трепіт серця і ніжність, хотілося схилити голову на його мужнє плече.
Автобус стояв біля подвір`я…. З хати з квітами поспішала Алла, за нею вискочив задоволений Андрійко і по парадному одягнений йшов батько. Вони спішили в школу, на свято першого вересня.
Йшов час… Валентин зачастив , майже кожного місяця приїжджав, то в чомусь допомогти, то просто поспілкуватися.
Влітку кілька раз втрьох їздили на річку, до неї було добрих два кілометра йти, як не більше. Валентин у спілкуванні простий, ввічливий. Навчив Андрія плавати, грався з ним, дещо пояснював, коли той про щось запитував. Хлопчик був у захваті від нього.
Вже Андрійко перейшов у другий клас, частіше запитував,
- Мамо, а чому ви не одружитися? Хай би я мав батька, а то хлопці бачать , що возить мене до школи, дивуються, як я кажу , що це твій друг, як ти мені говорила.
Лагідно погляне в очі, потім задумливо відповідала,
- На все свій час синку.
Одного літнього вечора Валентин довго засидівся в кімнаті з батьком. Алла не лягала спати, чекала, щоб, як завжди провести до хвіртки. Нарешті почула, він подякував, вийшов з кімнати ,-
- Алло ти мене проведеш?
-Ви, що анекдоти розповідали, що так довго засиділися?
Біля хвіртки Валентин наважився обійняти її. Не сперечалася , відчувала, як гучно забилося серце. В ніжному поцілунку проснулися відчуття жіночості. Дев`ять років пройшло, як вона не мала інтимних стосунків. Якийсь час до чоловіків відчувала огиду, а нині зовсім інше.,
-Я хочу, щоб ми врешті побралися, скільки я буду сюди так їздити, думаю добре пізнали один одного. Я хочу, щоб у вересні зіграли весілля, ти підеш за мене?
Кивнула головою, побігла до хати.
Батько сидів за столом пив чай. Ну, що доню, розчервоніла й оченята, як вогники, може це твоє щастя?
Сіла поруч з батьком поклала голову на плече,
- Ти в мене на всім світі самий найкращий батько, я дуже вдячна тобі за допомогу, за поради.
Він перебив її,
-Ти не виляй, як лисичка хвостиком, скажи дала згоду? Вийдеш за нього?
Здивовано позирнула, кліпала очима,
-А ти звідки знаєш? Так, тато я мабуть закохалася ,- відповіла тихо, трохи стидаючись.
-Ой, доню, доню, хіба я не бачив, як у вас очі святяться, який ви мали вигляд, коли стояли поруч.Нині вмене просив твоєї руки, я сказав, щоб ти сама вирішила, що тобі серце підказує. Я пригадую мою, Надійку. Яке щастя, коли насправді кохаєш, - говорив, схиливши голову, на очах витирав сльози.
Минуло два роки… Сонячне, тепле літо. Допіру Настусі виповнився один рік. Дівчинка дуже схожа на Валентина, Алла пишалася цим. Поруч з ним відчувала себе щасливою. Він усиновив Андрія, хлопець подорослішав, називав його батьком. Іван тішився, що нарешті бачив доньку веселою,усміхненою, що віддав її в надійні руки.
Одногов вечора Іван для неї приніс новину, розповів, що зустрів Зінаїду, повідомила, що Антон спився, хоронитимуть тут в суботу. Кажуть, це він давно жінці говорив, щоб поховали на рідній землі.
Вона здивовано позирнула,
-Ну й що? Він тобі треба ? Чи мені?
Батько її перебив,
-Доню, це я до того, що Бог сам розпоряджається, як має бути. Кожен несе свій хрест у житті і відповідає за свої гріхи. Антон забере нашу таємницю з собою в могилу. То я вирішив тобі сказати, щоб ти знала. Це добре, що ви зібралися їхати до сватів. Поки повернетися, поховають.
Її серце навіть не йокнуло, ,за ким і за чим було шкодувати? Обійняла батька,
-Дякую! Та ти не хвилюйся так за мене! Я вже подорослішала і в нас все добре! Я щаслива тату!
2017р.
ID:
719445
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.02.2017 09:18:36
© дата внесення змiн: 15.01.2021 13:45:04
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Доброго ранку та приємного спілкування. 
Чудово! Ваша проза завжди мудра і зворушлива. Таке нечасто зустрінеш. Прекрасний твір.
