..дерева назовні кістками беззахисно вигорнуті - покірні скульптури незграбні антрацитово-чорні
круговертю ляпасів вітер батожить по щоках досита
гілка надламана висне немовби рукав сорочки без руки спорожнілий
зірваним з голови капелюхом вицвіле сонце по небу котиться..
байдужість пейзажу до якого ані притулитись від якого ані відокремитись
змушує серце стискатись у найтоншу найглибшу із тіней усмішки
ця епоха передчасного старіння і мертвотного спокою
обплітає усе корінням..
чи від холоду чи від недосипу чи від кофеїну - порцеляну у пальцях хитких не втримати
бризне окропом у груди - болем нерозквітло-зів'ялим стишеться..
..дай мені слово із яким я впаду навколішки
аби губи вмочити
у твої долоні..
