Зникаю десь у Марианську темінь,
Де промінь сонця,ще не бачив дна.
Там істин світ,межа у достеменність,
Без фальші,злості ловчих зграй.
Зникають пострілів дзвіниці,
Брехня втихає десь на пів пітьмі...
Киснева примха,це не красномовність
і величність,що лиже у ефірах вуха нам.
Уже відчутна й невагомість тіла,
Та ще життя пульсує у мені
і світло на розломах миру й
розп"яття правди в глибині віків.
Не все так просто,те чого не знаю
проникла суть у щілини світів,
Хтось показав і піраміду й Атлантиду
і світ, приречений колись...
Тут не помірність,не покірність,
воскресла сутність в безкінечність мас.
Ми ДНК лишень повтору в переході...
Війна не жертва Богу,Атлантиді,а
абсолют руйнації, епох і рас...
