Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тріумф: Казка. Дванадцять місяців. - ВІРШ


Тріумф: Казка. Дванадцять місяців. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




Казка. Дванадцять місяців.

Мав багач чотири дочки. Кожна з них – по три синочки. Наймолодша – усміхнена, То Весна красна, зелена. Хоч зима іще лютує, Злості веснонька не чує. Всі корінчики, стеблинку Пригріває, мов дитинку. Пнуться проліски до сонця, Аж з-під снігу, як з віконця. У весни є добра звичка: Покриває все травичка, Всюди квітами квітчає І з любов’ю всіх вітає. Так і всі її синочки, Молоді, як ті дубочки. З них один – беріз вбирає І зі сну все підіймає, Очки миє, одягає. Мама Березнем вінчає. Інший – Квітень. Той з квітками. Ходить полем, доріжками, Вже підсохлими стежками, Лугом, лісом і садами. Він пробуджує комашку, І годує кожну пташку, Сам своїми все руками, Та, любов його, – від мами. Третій – Травень, мов шовковий, Він духмяний і медовий. Весь в роботі: садить, сіє, Все він робить, все він вміє! Перший мед його - травневий І для Колі, і для Єви. В ньому милість, ласка Божа, Щоб ти цвів, як майська рожа. Всі синочки добрі, милі, Все життя, у кожній хвилі, Працьовиті і ласкаві – Ходять завше в Божій славі. Доня Літо – енергійна, Працьовита, добродійна, Мила сестронька завзята, Робить добре і багато. Що Весна було садила, Та до ладу доводила. Огірки і помідори, Чорнобривці і майори, – Між капустою в городі, Пташенята в загороді, Індичата на подвір’ї – Все в достатку, і в довір’ї. Всіх годує, пригріває, Свіжим медом пригощає. Ні, не спить і не дрімає, – Все вирощує, кохає. І сини її, як мама. Не закрита у них брама – Вони їздять, поливають, Щось розпушують, збирають, Косять сіно і пшеницю, І складають у скарбницю. Від роботи син червоний, Аж горить, як ті піони. Червень – мама називає І суничок накладає. Липень – син не любить спати. Він ожину йде зірвати І смородину, малину. Він виводить з гнізд пташину, Всіх годує, напуває – Цілий день не спочиває. Серпень – старший брат, умілий, Не сидить і він без діла. Все він з мамою збирає, Де-що сушить, закриває Та наповнює комори. Збіжжя – просто ціле море! Буде дітям хліб і здоба – Що кому там до вподоби. Осінь – сестронька багата. Добре все, – і повна хата. Не спішить і не гарує, А життям собі смакує. І сини її заможні – Всі покладисті, побожні. Знають: Бог їм допомога, Що із Богом їм дорога. Бог дає їм мудрість, сили, Щоб вони все покосили, Посушили і зібрали, Щоб ніщо не змарнували. Син, що Вереснем він зветься, Не дрімає, а береться Всі поля впорядкувати І почати вже орати, Пшеницями засівати, Так, щоб час не змарнувати. Жовтень син – працює тихо: Ремонтує дах і стріху, Щоб ніде не протікало, І тепла всім вистачало. Сіє рясно маслюками, Накладає під пеньками Красні грибики-опеньки – І маленькі, і більшенькі. Садовину всю зимову, Він ховає всім до схову. Має клопіт з буряками: Звуть їх другими жнивами. А Листопад, той пильнує: Як-то хліб перезимує. Все водою напуває, До зими приготовляє: Землю листячком вкриває, Першим снігом застеляє. А Зима – сестричка люта, Злістю серце її скуте. Дітки трішки йдуть погратись – І вже треба в дім ховатись. Бо ця тітка не шкодує, Всіх щипає і мордує. Прозіваєш – заморозить. На санках лиш трішки возить. Треба добре одягатись, Щоби тітки не боятись. Все морозить і лютує, І морозиво готує – Не солодке, без любові. Заморозити готові І сини її любенькі, Бо вдались на рідну неньку. Грудень вдарив все морозом. Лід на річці, – їдь хоч возом. Скрізь земля немов з бетону Й не годує вже ворону. Січень все січе вітрами Крижаними, із снігами. Голе віття наче палить, Як лиш може, так він жалить. Лютий – ясно. Він лютує, Бо весна вже скоро – чує. Десь-колись він посміхнеться, – Враз морозом обернеться. Звуть за це його лукавий, А ще деколи – кульгавий. А той пан дочку цю знає. Все від неї він ховає. Пшениці він вкрив снігами, Лосю їжа під ногами. Ягідки он, для пташини. Є – для кожної тварини. Для зимової години. Пан цей добрий зветься роком. Він до вічності є кроком. Рік пройшов і ми вже ближче, Тож дивімось в небо, вище. Там же наш Отець чекає, Кожен день нас виглядає. Кличе Колю, Петю, Гришу: «Приходи! Тебе зличу!» Відкриваймо серце Богу – Він покаже нам дорогу. І не будьмо ми з морозом, Маймо добрий, Божий розум, Тепле серце ще й з любов’ю, Бо ми викуплені Кров’ю Сина Божого, Ісуса. Геть від нас усі спокуси! Галина Яхневич.

ID: 715018
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 28.01.2017 23:12:01
© дата внесення змiн: 28.01.2017 23:12:01
автор: Тріумф

Мені подобається 3 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Шостацька Людмила
Прочитаний усіма відвідувачами (212)
В тому числі авторами сайту (11) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Яка чудова повчально-пізнавальна казочка!ДЯКУЮ. 12 smile flo21
 
Тріумф відповів на коментар Шостацька Людмила, 29.01.2017 - 11:58
І вам щиро дякую. 16 smile
 

Нові твори