Колись ти все-таки прийдеш.
Я буду довго виглядати -
Уперто, пристрасно, завзято.
І мріяти, звичайно, теж.
І далі жити. День за днем
Зганятиму легкі тривоги,
Світ смакуватиму потроху,
Красою витісниться щем.
Усе розгладиться колись,
Я навіть біль забуду щиро,
Загаснуть кола уздовж виру,
Залишиться позаду криз.
Я ще чекатиму. Прийдеш -
І обійму, і заспокою,
Мов не прощалася з тобою,
Не потерпала від пожеж.
Колись ти все-таки прийдеш...
***
Колись ти все-таки прийдеш.
Я буду довго виглядати,
Пісні співати про Карпати,
І мріяти, звичайно, теж.
І далі жити. День за днем
Зганятиму легкі тривоги,
Світ смакуватиму потроху,
Красою витісниться щем.
Усе розгладиться колись,
Лунатимуть привіти щирі,
Загаснуть кола уздовж виру,
Залишиться позаду криз.
Я ще чекатиму. Прийдеш -
І обійму, і заспокою,
По скроні проведу рукою,
Немов і не було цих меж.
Сподобалось, як Ви, Оксано, написали! Оптимістично і сумно водночас. Загоївши свої душевні рани, лірична героїня все одно чекає... Такою є справжня любов.
