Дрімота сива підступає…
Непереможний сон летить…
А серце б”ється – калатає!
Йому дарма – воно не спить.
Бо серце проситься додому!..
Воно, якби тільки могло
На волю вирватись самому –
Туди б летіло, чи пливло!
Воно б стомилося в дорозі,
Та мріяло би кожну мить
На тихім батьківськім порозі
Під срібним місяцем спочить.
Відчуєш скоро рідні стіни -
От-от весна вже забринить!
А поки дай хоч три хвилини -
Я спати хочу!
Стихни!
Цить!
Ви навіть не уявляєте собі, наскільки мені це близьке... Правда, я вже не маю можливості підійти до порогу батьківського дому. Тільки в своїх спогадах... На жаль. Дякую за прекрасну лірику.
Нарешті мені відкрили доступ до коментарів! Дякую за добрі слова, рада, що вам сподобалося У мене цей віршик навіяний еміграцією... Як кажуть, у кожного своє...
Хай Ваша зіронька ясно засвітиться у нашому клубі! Вітаю!
Вірш гарний. І римування, і ритм – все витримано. Для бездоганності, попробуйте замінити "із грУдей", скажімо, "на волю", або ж "з грудЕй прорватися самому", тоді наголос буде правильний.
Якщо не хочете чути зауважень, відверто напишіть, і я цього не робитиму.
Дякую за добрі слова, рада, що вам сподобалося 
У мене цей віршик навіяний еміграцією... Як кажуть, у кожного своє...
