Неначе чорновик
моє життя пописане.
Мов на вітру розхристане,
холодом пронизане.
Скільки життів проходить
повз щоденно,
проходять тихо,
безнатхненно.
А скільки ще пройде?
Чи рідна шлях знайде?
Чи стрінеться мені,
в заплутаності днів?
З потайної шухляди
дістаю оригінал.
Доля дає сигнал.
Зелене світло
на дорозі моїй,
промелькнуло щось рідне,
знайоме та невідоме
водночас,
і вже не здається
згаяним час
на роки-пошуки.
Трава буяє нескошена,
і поле моє ромашкове
чи макове,
але зі смаком.
Чорновик нарешті
схований,
а може похований.
Починається новий
забіг,
достатку повен ріг!
