Стриножена мов кінь на пасовищі.
Де простору багато і трава
вся оксамитом сяє,зеленіє.
Та волі як не було так нема.
Стриножена,щоб не втікла за межі.
Туди за обрій де нова земля.
Так скаче серце в грудях коли мрію,
що я біжу по полю.Вільна я.
Стриножена душа моя,бо знає
що завтра не звільнюся я від пут.
Від зашморгу що шию мою давить
коли мене немов коня ведуть.
А в серці простір,простір.Так багато
шляхів у світі.В небі як зірок.
Не вирватись.Стриножена.Не вільна.
Від пут своїх.Від зашморгу думок.
Так заздрю вітру.Пилом він кружляє.
Зриває листя.В гриві моїй спить.
Він подихом своїм мене вітає.
Розраджує коли душа болить.
Розказує про світ далекий,дивний.
Про небо у якого меж нема.
Про гори де вершини білосніжні.
Про північ де завжди одна зима.
Та вірю прийде час коли розвя"жу
я пута.Полечу удалечінь.
Душа забуде що була прикута
мов той стриножений на полі кінь.