Як часто ми йдем і не помічаємо нікого... Всі спішать, а куди і для чого... напевно хочуть встигнути за життям, чи можливо хочуть наздогнати час який завжди йде і всі чомусь намагаються його наздогнати.
Коли приходить дощ то вже взагалі немає шансу зустріти привітний погляд чи привітання. Деколи здається що коли є парасольки то всі просто вдячні дощу що він дає можливість знову закритись, заховатись і скоріше спішити і доганяти час.
Як часто Ви так робите..? Чи можете Ви зупинитись і насолодитись дощем... Цим цікавим явищем природи, можна зараз написати як починається дощ і показати прекрасне вміння користуватись Вікіпедією, але деколи так важливо ставитись до деяких речей, як до чогось дивовижного... наповнити своє буденне життя магією. Тоді так дивовижно жити. Кожен з нас хоче дива у своєму житті.
І цим дивом стала Аня, яка в один з таких мокрих днів зустрілась Ігореві. Аня цього дня світилась, хоч причин для цього і не було, але вона знала один секрет. Всі його знають тільки не хочуть чи забувають ним користуватись. І Вам напевно вже цікаво, що це за такий секрет… Аня знала що для гарного настрою не потрібні якісь події, речі чи люди. ЇЇ настрій є тільки відчуттям, яке вона відчуває і тому вона вибрала радіти. І ви спробуйте теж неодмінно Вам навіть може сподобатись…. Так от крім гарного настрою було ще щось не звичне. Здавалося що щось має відбутись і подих аж в цьому очікуванні застигав. Але на жаль щоб довго насолоджуватись цим відчуттям як завжди не дав час. І от Аня вже бігла по вулиці де йшов дощ і багато парасольок. Кожна парасолька була різною як і погляди з під них. Згадайте який у вас погляд з під парасольки в осінній дощ… І ці погляди були різні: байдужість, заклопотаність, злість, відчуженість. Але погляд Ані було видно з далеку, вона насолоджувалась тим що дарував їй день, навіть те що вона вже дуже запізнювалась на роботу не заважало їй насолоджуватись дощем, дивитись як його краплі стікають по парасольках, по вікнах будинків і капають на цікаві носики дітлахів які визирають з-під парасольок. Це було життя і вона насолоджувалась ним. І життя подарувало їй зустріч… Поспішаючи та обминаючи калюжі Аня наштовхнулась на Ігоря. Яке обурення в перші секунди в його погляді і як воно швидко згасло залишивши за собою блиск та посмішку. Бо побачивши Аніні очі і її щасливе обличчя просто не можливо було не усміхнутись. Ігор розумів що в них впали парасольки і каплі дощу вже падали на їхні носи та щічки, і що час йде, але ця зустріч з її поглядом і усмішкою була настільки важливою і здавалось що цей день почався тільки для цього і не можна було дозволи ти нічому це порушити. Вони стояли і дивились один на одного, а попри них проходили погляди з під парасольок.
А які Ви з парасолькою?
