Тужливо плаче скрипка,
Скрипаль смичок тримає...
Натягнуті, тоненькі струни
Високі звуки в небо направляють...
Виконує legato так старанно,
Прагне проникнути у душі слухачів.
Martele застосовує наче спонтанно,
Ніби не думав, ніби й не хотів...
Ця композиція дуже сумна,
Колись в Його житті була Вона...
Про те, як Він Її кохав,
Для Неї твори Він писав.
Коли до рук брав свою скрипку,
Довкола все цвіло, як влітку.
Співали пташки, зеленіли трави,
Він не чекав Її похвали!
Його кохання окриляло,
Вона, на жаль, не покохала...
Коли прийшов пограти у Її дворі,
Відчув в той вечір, що Вони чужі...
Її в обіймах іншого побачив,
Він би забув, і Їй би все пробачив!
В той вечір затихли у саду пташки,
Змінили русла всі річки...
Трава пожовкла в одну мить,
А в скрипаля душа болить!
В Його житті навіки осінь:
Проливний дощ і вітер з дерев листя трусить... (с)
